Олександра Самсонова у 19 літ покинула москву, воює в медбаті «Госпітальєри»
За матеріалами інтернет-видань
31.07.2026
62
Вона народилася в Москві. Але коли настав час обирати між країною народження і власною совістю — обрала Україну.
Джерело: "Ми Українці".
У 19 років Олександра Самсонова зібрала одну-єдину сумку, залишила росію й переїхала до України. Не через роботу, не через навчання і не заради кращого життя. Вона просто більше не хотіла жити в державі, яка веде загарбницьку війну.
Їй було лише 15, коли росія розпочала агресію проти України у 2014 році. Саме тоді вона почала самостійно шукати інформацію, аналізувати події й дійшла висновку, що не може підтримувати країну, яка напала на сусіда. Це рішення змінило все її життя.
До переїзду Олександра займалася моделінгом і вивчала акторську майстерність. Але замість камер і подіумів обрала військовий вишкіл.
Через російський паспорт їй не дозволили вступити до лав ЗСУ. Вона знайшла добровольчий підрозділ через інтернет, пройшла місячний відбір і навчання. Вивчала тактичну медицину, інженерну та саперну справу, а найкраще проявила себе у стрільбі. Саме тому спочатку стала стрільчинею.
Спершу їй майже ніхто не довіряв.
Одні називали її російською агенткою. Інші жартували, що її місце в модельному агентстві, а не в окопі. Дехто був переконаний, що вона акторка й лише «грає роль». Пів року Олександра щодня доводила, що заслуговує бути поруч із побратимами. І довела.
Позивний «Катана» народився випадково. На стіні бази висів макет японського меча, який вона постійно розглядала. Побратими це помітили — і прізвисько залишилося назавжди.
Повномасштабне вторгнення не застало її зненацька. Добровольців активно готували ще за кілька місяців до 24 лютого 2022 року. Найбільше того ранку вона хвилювалася… не за себе.
За своїх тварин.
Мало хто знає, але вже багато років Олександра займається зооволонтерством. Вона рятує покинутих собак і котів, лікує їх, знаходить їм нові родини. Почувши перші вибухи, спершу шукала спосіб вивезти своїх підопічних у безпечне місце. Лише після цього поїхала до підрозділу.
Відтоді були Ірпінь, Буча, південь, схід.
Були втрати, поранені, евакуації.
Згодом вона пройшла курс бойового медика у добровольчому медичному батальйоні «Госпітальєри» Яни Зінкевич й почала рятувати життя інших.
Ще одна маловідома деталь: багато тварин вона вивезла просто із зони бойових дій. Разом із мамою, яка теж залишила росію, вони доглядають врятованих котів і собак. За словами Олександри, більшість її коштів іде саме на їхнє лікування та утримання.
Попри роки служби Україні, вона досі не має українського громадянства.
Олександра не приховує, що це один із найболючіших моментів її життя. Вона воює за Україну, рятує українців, але через чинні обмеження для громадян РФ не може отримати український паспорт. Це, за її словами, дуже деморалізує.
Вона також чесно говорить про психологічну втому. Не соромиться розповідати про роботу з психологом і прийом антидепресантів, наголошуючи, що звернення по допомогу — не слабкість, а спосіб зберегти себе й продовжувати допомагати іншим.
Одного разу її запитали, чого вона боїться найбільше.
Відповідь була несподіваною:
«Мій найбільший страх — потрапити додому».
Але «дім» для неї — вже не москва.
Домом вона давно вважає Україну.
Бо справжню Батьківщину визначає не місце народження. Її визначає те, за що людина готова боротися, чим готова жертвувати і кого готова захищати.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ