«От би в дитинство, та такої дороги нема...»
За матеріалами інтернет-видань
04.06.2024
372
Городній Велетень колиска мого дитинства.
От би річкою Корабалкою - і у дитинство. Туди, де ще живі дід і баба.
Де мама молода, з рідними тітками біжимо в крамницю за цукерками.
Де я гасаю від ранку до ночі дорогою в пилюці, розбиваю коліна, слиню і прикладаю подорожник.
Де доганяю підводу водовоза дядьки Яшки аби заскочити або вчепитись за неї, точно знаю, що він добрий, і вдасть, що не бачить мене, під час війни втратив ногу і дивував нас малих тією палкою замість ноги.
Де вєлік - недосяжна чудо-мрія-розкіш.
Де ми з Валеркою будуємо з гілок верби шалаш, пасем корови, ловимо рибу та смажимо її на мокрих гілках акації. Бовтаємось у ставку, аж доки губи не сині і весь не вкриваєшся гусячою шкірою.
Де прибігаєш до бабуні на кухню не їсти, а врізати шмат хліба, легко помочити у воду, а потім в цукор - і ноги в руки, і далі на вулицю пилюку місити.
Де об'їдаєш сусідську малину, смородину, шовковицю від якої руки та пʼяти на ногах сині ще до кінця вересня в школі. Де абрикоси на дереві зʼїдали ще зеленими а горох в полі був найсмачнішою стравою не дивлячись на сторожа з рушницею та сіллю. Де лізеш через чужий паркан за черешнею, не дивлячись на привʼязаного пса під нею, бо та черешня найсмачніша. Де ввечері шкрегочуть жаби, сюрчать коники і пахне матіола а ти сидиш на порозі літньої кухні і драїш в тазику ноги від ципок бо зранку приїде тато і забере додому, літо закінчилося, час іти в школу.
А ще, а ще… де з дідом пасли колгоспні бички на славному острові Нестрига, як зараз памʼятаю смак дідової ранкової юшки.
А ще, а ще не було війни і на Нестризі не гинули наші хлопці.
... Такої дороги туди нема... всі вже заросли «справами» дорослих…
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ