Правда лише посилить наші позиції на фронті

       Нарешті і я прочитав статтю The Washington Post, яку учора так активно обговорювали.

Це справді фундаментальна, велика і детальна стаття про те що передувало повномасштабному нападу рф на Україну 24 лютого. Колективна робота авторів WP дає нам максимально наближену до реальності версію подій. З посиланнями на безпосередніх учасників.

    Останній абзац про телефонну розмову з президентом Байденом: "Зеленський був стривожений", – згадує співрозмовник. Він попросив Байдена "отримати нам усі розвідувальні дані, які ви зараз можете". Ми будемо битися, ми будемо захищатися, ми можемо втриматися, але нам потрібна ваша допомога".

Похвальне рішення, яке цілком і повністю співпало з моїми оцінками у перші дні російського наступу – "Україна не здалася. Українці переможуть." Про це я говорив в ефірах і соцмережах у ті самі перші 3 дні.

Але зараз дискутується не це, а слова Зеленського про паніку, яка начебто мала погубити всю країну, аби він відкрито визнав реалістичність загрози повномасштабного вторгнення.

      Тут я дозволю собі не погодитися з президентом воюючої, а точніше, країни, що обороняється. Якби президент Зеленський замість слів у січні - про шашлики у травні - звернувся до свого народу зі словами правди – про реальність російського нападу, і закликав би нас до всенародного спротиву агресорам, паніка була б не більшою, ніж зранку 24 лютого. А часу та інших ресурсів було б більше.

Значна частина населення справді почала би рухатися на захід, особливо, жінки і діти. А ось чоловіки, які планували давати відсіч, евакуювали б свої сім'ї раніше і були б готовими отримувати зброю ще до дати нападу.

        Не буду стверджувати цього напевно, але щиро вірю, що такі дії влади України справили б враження і на наших західних партнерів і на наших східних ворогів. Допомоги могло бути більше (вже тоді), а впевненості ворога у безкарності, відповідно, менше.

Але ж ні. Хтось в Офісі президента успішно справився із завданням хибно-цільвого програмування вищого політичного керівництва України. І замість заклику "Україна в небезпеці. Всі на захист Батьківщини!" ми тоді і тепер чуємо про небезпеку паніки і страх перед виведенням капіталу з економіки. Як зараз бачимо, насправді влада боялася не того, тому я й кажу про хибно-цільове програмування.

                  А якщо ще й згадати внутрішньополітичний контекст подій кінця осені 2021 – початку зими 2022 року, якого не торкається стаття в The Washington Post, то мовжна пригадати, чим переймалася влада в ті часи – ганялася за Порошенком. Це теж була частина хибно-цільового програмування. У мене звичайно немає доказів, це моє приватне оціночне судження. Вони самі знають краще.

        І на завершення. Президенту Зеленському не забракло мужності прийняти виклик наприкінці лютого. Але поки що чогось бракує, аби визнати свої помилки довоєнного часу. Рано чи пізно це зробити усе одно доведеться. І відповідні висновки включно з кадровими. І чим швидше – тим краще.

Правда не послабить наші позиції на фронті. Правда їх посилить.