Титанічна праця Ірини Фаріон варта звання Героя України, - Лариса Ніцой
За матеріалами інтернет-видань
05.08.2024
109
Орлиця не сама, вона виплекала орлицю.
Привіт, посестро Іринко. Як ти там у нових вимірах?
Спостерігаю за твоєю донькою Софійкою. До неї тепер прикуті мільйони очей. І хоча вона у великому горі, я любуюся нею. Вона тримається дуже достойно. У майбутньому (звісно, якщо вона схоче) бачу в ній перспективного політика. А поки що їй не до цього.
Лариса Ніцой, письменник, сторінка ФБ.
Вона тримається сильно і каже, що відчуває твоє плече. Ти знаєш, я теж відчуваю, що ти поруч з нею. Я думаю, ти нею пишаєшся.
Колись ти мені розповідала, як трохи була подивована і захоплена тим, як твоя доня самовіддано віддалася материнству… Зараз вона так само віддано захищає тебе і пам’ять про тебе. Ти виховала гарну пташку. Та і хто ж би міг бути в Орлиці? Лише Орлиця. (Це не закономірність, звісно, враховуючи, що почасти народжується в, здавалося б, достойних людей. Та це не про тебе).
Я дивлюся на відеозвернення твоєї Софійки, її інтерв’ю – і мене переповнює гордість. Вона гідна доня. І в неї гарна підтримка – її Василько (прямо як князь Василько) з чудовим прізвищем Особа. Вони обоє поводяться і говорять гідно. Як і завжди. Думаю, найбільше ти сумуєш у цій всій історії за тим, що не можеш фізично обійняти своїх внученят. Ти любила всю свою родину, була гарною мамою, але бабусею була ще кращою… І внученятка в тебе теж неймовірні. Так гордо і стійко несли твої портретики на чолі колони. Не плакали, не комизували. Маленькі дорослі діти.
Ми тут збираємо підписи, щоб тобі присвоїли Героя України. Чую твій дзвінкий сміх і навіть вигук: «Ой, я тебе прошу…». Але нам треба це, розумієш? Треба тебе пошанувати. Усю твою титанічну працю. Думаю, що тобі більше сподобалося б якесь інше дійство, ми часто з тобою нарізно думали в унісон, то ж і тепер смію припустити, що тобі більше сподобалося б щось важливе і гучне для України. Наприклад, перейменувати парашку в московію, чи ухвалити закон про українофобію, або жорстко запровадити всюди українську мову, щоб і рота не смів ніхто розтулити московщинською… Потерпи. Ми будемо старатися. Але ж ти знаєш, які ми повільні. Нам треба нові Бучі й нові ОХМАТДИТи (тьфу-тьфу), щоб отямити нас, сподвигнути на дії.
А поки що ми в тузі. Знаю, знаю твоє: «Не нийте, робіть щось!»
І ти знаєш, може молодь і не усвідомлює, а може й повна свідомості, але молодь не ниє, а ширить твою справу і їх не зупинити: ні молодь, ні твою справу. Останні дні заходжу в інтернет, а там відео за відеом в тіктоках і фейсбуках, суцільна навала: хто ми є, які ми є. Все нові сторінки про нашу минувшину і славу. Про наших, не чужих, героїв. І молодь така затята. Грамотна. Подача розумна, переконлива. Тішуся.
І сумую. Згадую, як у тому твоєму, тепер триклятому, дворі їли вареники прямо на капоті машини. І реготали… Пам’ятаєш?.. Зловила себе на думці, що мені тепер нІкому дзвонити і обговорювати ті важливі теми, які ти поділяла і розуміла з пів слова. Мені не вистачає тебе. І де тепер черпати рішучість і впевненість?
Не писатиму тобі «спочивай з миром». Це не про тебе. Чекатиму тебе з громовицями. Я знаю, то будеш ти. Я стоятиму біля вікна, дивитимуся, як періщить дощ з блискавками, і казатиму тобі: «Ну привіт, посестро!»
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ