Точніше не скажеш

До чого ж дійсно геніальним був наш Кобзар Тарас Шевченко!  Недарма з-поміж літераторів йому найбільше пам”ятників поставлено у світі. Читайте ось:

   Отак подивишся здалля на москаля –

   Неначе справді він людина:

   Іде собі як сиротина,

                  очима – блим, губами - плям,

   І десь трапляється хвилина –

                              його буває навіть жаль.

   А ближче поглянеш –

                                        скотина…

Але давайте почитаємо, що писали й суто російські письменники про свій народ. Як от Олексій Толстой (1883 – 1945 р.р.) – автор трилогії «Хождение по муках» і фанстастичного роману «Аеліта». Цитуємо мовою оригіналу:

«Есть две Руси. Первая – Киевская имеет свои корни в мировой культуре. Идеи добра, чести, свободы и справедливости понимала эта Русь так, как понимал их весь западный мир.

Есть вторая Русь – Московская. Это Русь тайги, монгольская, звериная и дикая. Эта Русь сделала своими национальными идеалами кровавую деспотию и дикую ярость.

Эта Московская Русь издавна была, есть и будет полным отрицанием всего европейского и заклятым врагом Европы».

 То чи треба дивуватися, що відомий російський кіноактор Валентин Гафт у 2014 році ще за свого життя встиг написати відверто гнівну епіграму уже про нинішніх «вождів» Москви, давши їм повну і достовірну характеристику. Він про суті попереджав нас, українців, кого в першу чергу мусимо остерігатися. Адже точніше справді не скажеш:

   Таких  подонков не было во власти,

   Так на Земле еще никто не лгал.

   Он возбуждает низменные страсти,

   Чтоб русский украинца убивал.

   Гнойник созрел, лишь надави и брызнет,

   И потечет рекой кровавый гной.

   Народ российский разучился мыслить,

   Им делают иньекции Останкинской иглой.

А конкретно про те, чому така неправедна бойня відбувається зараз, попереджав інший актор та кінорежисер Василь Шукшин. Чого вартий лише його фільм «Калина червона»!  Великі митці своїм внутрішнім єством, а також своєю совістю підмічають і відчувають дуже глибинні і навіть ніби часто-густо приховані явища та реалії, які так чи інак притаманні цілим народам. Про «русский мир» Василь Макарович ще у свій час висловився наступним чином:

«Ложь, ложь, ложь… Ложь - во спасение, ложь - во искупления вины и оправдания зла, ложь – достижение цели, ложь – карьера, благополучие и ордена. Ложь везде и во всем. Вся Россия покрылась ложью, как коростой».

А ми при цій нагоді не можемо не навести рядки, котрі ще 2015-го  написала українська поетеса Ліна Костенко:

   І жах, і кров, і смерть, і відчай,

   І клекіт хижої орди.

   Маленький сірий чоловічок

   Накоїв чорної біди.

   Цей звір огидної породи,

   Лох-Несс холодної Неви.

   Куди ж ви дивитесь, народи?

   Сьогодні ми, а завтра – ви!