Трамп потрапив у «капкан» Зеленського, - Сергій Гайдай

   Нещодавно, розглядаючи позицію Трампа щодо переговорів із путіним, я казав, що Трамп дав президенту Зеленському третій шанс. Причому, кожен шанс Зеленського має своє ім'я та прізвище.

   Перший шанс – Петро Порошенко. У бажанні "порвати" на стадіоні вискочку Зеленського, він забув, що КВН-івський досвід Зеленського – це досвід публічних перемог на сцені. Важливим елементом стратегії таких перемог є вміння знаходити слабкі місця супротивника та бити саме туди. Слабким місцем Порошенка виявилися ті двадцять запитань, які ставив йому на сцені молодий кандидат, відповідей на які він не мав.

   Другий шанс президенту, який уже напрікінці 2021 року почав втрачати рейтинг, подарував путін, розв'язавши повномасштабну війну проти нашої країни. Адже тільки ідіот не підтримуватиме президента, який не залишив країну і сказав, що боротиметься до кінця.

   З того часу багато чого трапилося. Кожна нова "чарівна кнопка", на яку сподівалися українці - Байрактари, F-16, Хаймарси, контрнаступ Залужного, ступ в ЕС, прийом до НАТО – не спрацювали. Підтримка почала випаровуватися, а країна – говорити про вибори.

  І ось тепер третій шанс Зеленського подарував Трамп.

   У багатьох із нас переконують, що Зеленський поїхав на зустріч із Трапом підписати найважливіший договір, але Трамп та його оточення цього не хотіли та спровокували скандал перед камерами. Мені здається, якщо уважно подивитися всі 50 хвилин зустрічі – а скандал був на останніх 10 хвилинах – то очевидним стає рівно протилежне. Більше того, слід розглядати навіть не саму зустріч, а те, що їй передувало. Як то – заява Шмигаля про те, що ми жодного договору не підпишемо без гарантій безпеки. При цьому сам договір – рамковий документ загальними фразами, який не зобов'язує ні до чого жодну із сторін. При цьому, якби хтось комусь і був би винен у цій схемі – так це США Україні, а не навпаки.

   Підписання цього договору, з одного боку, абсолютно нічого не змінювало. З іншого боку – воно зафіксувало б ефективний діалог між Україною та США. Навіть підписувати цей договір мали не Трамп та Зеленський, а міністри економіки двох країн. Проте Зеленський наполіг на особистої зустрічі, попросивши Емманюеля Макрона пролобіювати візит. І це означало, що Зеленський мав уявлення навіщо потрібен цей візит. Не заради підписання договору. Мета була іншою.

   Впродовж усієї зустрічі ні Трамп, ні Венс не реагували на провокативні заяви Зеленського. Провокативність полягала в тому, що до договору він підв'язував гарантії безпеки, яких цей договір не передбачав. Цей договір складався лише для того, щоб Трамп міг сказати: у мене відкритий ефективний діалог із Зеленським, у США виникають нові інтереси в Україні.

   Я не вибілюю Трампа. Його дрімуча неосвіченість, абсолютна некомпетентність у питаннях міжнародної політики – очевидна. Неможливо підписати мирну угоду з агресором, який ніякого миру не хоче і якому вигідна війна. Це як домовлятися з хижаком, який вже вчепився у здобич. Як вмовляти крокодила, який жере вашу ногу й сподіватися, що він не їстиме другу, тому що насититься першою. Він обов'язково жертиме й другу ногу, коли побачить, що ніяких дій не вживається, щоб дати йому відсіч. У Трамп такого розуміння немає.

   За змістом Зеленський говорив цілком справедливі речі, які гарантовано підтримає кожен українець. Запитання: чи хотів Зеленський підписати цей договір? Ні, він хотів їм пожертвувати заради скандалу. А навіщо потрібен був скандал? Скандал виставив Трампа для всього світу абсолютним ідіотом та соратником путіна. І тепер будь-яка людина, яка пред'явить (чи то в Україні, чи за її межами) претензії до Зеленського – про недостатню підготовку до війни, про корупцію державного апарату, про неефективне управління військами та провалений контрнаступ, про спроби воювати з критиками і політичними опонентами всередині країни – буде звинувачений, що він грає на стороні путіна-Трампа. Тепер вони є світовим злом, а Зеленський отримує цей свій третій шанс стати світовим лідером сил добра.

   Тепер Зеленський виходить на світову арену не просто як лідер незалежної країни, яка бореться з агресором за свою свободу. Він тепер виходить як лідер демократичного світу, що бореться зі світовим злом, зосередженим як у москві, так і у Вашингтоні. І Трампа він ставить на розтяжку. Адже якщо зараз Трамп припинить допомогу Україні – а критично важливою є допомога ракетами Patriot та Himers – він нарветься на критику не лише з боку Європи, а й серед тих, хто підтримує демократів усередині країни. А протести вже розпочалися. Підтримка Зеленського всередині США – це факт. Зеленський вже отримав підтримку Європи, за винятком путінських підспівів Орбана та Фіцо.

   Впевнений, що Володимир Зеленський має власний план. Мені дуже хотілося б, щоб цей план розглядав варіант, коли ми зможемо перемогти путіна на полі бою. І щоб перемога розглядалася не як вступ до НАТО, не як український прапор над кремлем, не як репарації чи міжнародний суд, не як розвал росії – а як розгром російської армії на фронті. Бо це реалістично і без зайвих ілюзій. Щоб почати заганяти в клітку хижака, потрібно вирвати йому зуби. Зуби у хижака-путіна – його окупаційна армія. А поки що він сильний і наступає – з ним не домовитися.

   Ми зробили російську армію другою армією у світі. Тому що армія N1 тепер – українська. Решта всіх армій, включаючи американську, за своїм досвідом і технологічно далеко відстає.

   Головним є те, що в сучасній війні головним засобом поразки є не артилерія або танки, а безпілотні системи всіх видів. Більше того, одну перемогу ми зафіксували, але чомусь про неї забули: ми перемогли російський флот у Чорному морі, рештки якого загнано у бухти. Ми знищили російські кораблі переважно  безпілотними морськими дронами. Те ж саме починаємо спостерігати на землі.

   Сьогодні ми можемо стати технологічно найрозвиненішою країною у військовий сфері. Але головним чинником є як технології, так і тактичний досвід їхнього застосування. Бойовий досвід. А сьогодні українці в цьому питанні попереду всіх. росіяни теж починають їх освоювати, але вони – сторона, що наздоганяє. А в арміях НАТО, куди так прагне Зеленський, цього ще й близько немає. Там відстають як за виробництвом класичного озброєння, так і бойовим досвідом від росії, так і в частині безпілотних систем.

   Саме безпілотним системам необхідно приділити колосальну увагу Зеленському, як і те, що необхідно міняти країну зсередини. Чи є це у планах президента? Не впевнений. Здається, план зовсім інший: знову повернути беззаперечну підтримку як в світі, так і в Україні. Але головне питання – для чого?

   Чим довше йде війна, тим менше претензій до людини, яка при владі і йти звідти не хоче, ротацію влади не передбачає, наскільки не затягнулася б ця війна. Навіть ухвалена Постанова ВР, яка каже, що вибори будуть призначені після того, як буде встановлений "всеохоплюючий, справедливий та сталий мир". Відповідно, доки ми не вийдемо на кордони 1991 року, доки буде існувати такий сусід із ядерною зброєю, жодного "сталого миру" не буде. Це означає, що ми ніколи не зможемо проводити вибори та змінювати владу?

   Українцям потрібно зрозуміти для себе: чи ми готові підтримувати президента, інтереси якого збігаються з нашими? А це перемога на фронті. Або чи ми готові підтримувати президента, мета якого – нескінченна та безконтрольна влада під час війни, яка ніколи не закінчується і який живе за принципом: ніякої критики його і його команди, ніяких дискусій з його точкою зору, ніякої політичної конкуренції з ним і його партією, ніяких звинувачень у корупції і помилках, що привели до загибелі наших людей його державного апарату? Тому що "переможців" не судять.