Цензура і новояз часів війни

Зеленського спитали про стан свободи слова і цензуру під час війни, про заборону журналістам потрапити на передову (згадали Бутусова), про закриття ефіру для опозиційних телеканалів, про спільний телемарафон та обмеження для спікерів у ньому. На жаль, Зеленський відповів, що не бачить ніяких проблем.

"Щодо запрошення тих чи інших журналістів. Ви тут. Я так розумію, все нормально. І вас запросили", – вважає Зеленський. Але не все нормально. І цей його спіч – лише підтвердження.

Пресконференцію спеціально і назвали "спілкуванням". Таким чином за допомогою сучасного "новоязу" Офісу президента легше пояснити відсутність цілого ряду медіа на "спілкуванні". Бо пресконференція – це публічна подія, до якої має бути відкритий доступ. А тут якесь "спілкування" – чисто по запрошенням. І ніби саме тому можна запрошувати "кого душа ізволіт".

Можна вигадувати різні критерії, за якими запрошували журналістів. Але коли на цій пресконференції (залишу термін "спілкування" для маніпуляторів з Банкової) відсутні представники топового медіа – то це і є цензура. Я зараз про Цензор.нет. Серед онлайн медіа – це український лідер за аудиторією. Відсутність представника цього медіа жодним притомним критерієм не пояснити. Окрім особистої неприязні. Але український президент свою особисту неприязнь до того чи іншого українського журналіста має засунути собі глибоко в тумбочку. Інакше бан для участі журналістів на публічному заході – повторю – це і є цензура. І вже не про бан на передову треба запитувати Зеленського.

Так, обмеження свободи слова під час війни – конституційна норма. Але ця норма – має діяти однаково для всіх. І для доступу на пресконференції, на передову, на телеефіру.

Взагалі своїми розмірковваннями про свободу слова Зеленський продемонстрував нерозуміння цієї самої свободи слова та її цінності. Він говорив про необхідність об'єднання журналістів навколо однієї перемоги. І ніби правильна річ. Але на його думку, це об'єднання покликано нести правду, якою вона є. І він цю "правду" бачить в ефірі спільного телемарафону.

Про яку "правду" телемарафону можна говорити, якщо в часи війни в ефірі майже відсутні військові? Хіба це правда, що на війні відсутні військові? Це лише один момент з цілого переліку вад цього телемарафону, який не формує у глядача повної правдивої картинки про країну у війні. Натомість цей телемарафон сконцентрував усі вади олігархічного телебачення. Та ще й тепер за бюджетні кошти.

По суті у нас держава перетворюється на одного великого медіа-олігарха. Ще рік тому у рожевих мріях медійників з Банкової були два маленьких телеканали серед 20 на ринку. А тепер у них 2 з 2-х. Джекпот.

Здається, на Банковій переконані, що під час війни усе має бути "за моім хатєнієм". І що війна все спише. Не спише. Навіть у нашому війську не все відбувається за хотєлкою командирів. Майже у всіх підрозділах СЗУ є нормальні дискусії щодо тих чи інших операцій. І це нормально. Усі об'єднані однією метою. Але бачення досягнення цієї мети можуть бути різними. Тому командири спокійно обговорюють плани з підлеглими, а не тупо віддають накази. Нормальна армія здорової демократичної спільноти.

Тому не вийде і в медіа нав'язати одну "правду". Нам потрібна одна перемога. Але в підсумку цієї перемоги має бути демократична держава з тією ж свободою слова. Якби інакше не мріяли медійники з Офісу президента.