У Дніпрі 6 листопада прощалися з полеглим від агресивних дій РФ Сергієм Єлисеєвим

В останню путь прийшли провести воїна рідні, друзі та побратими. Чин панахиди справили священнослужителі, молячись за упокій душі полеглого. Дорогу людину, яка останні шість років життя лишалася на війні, щемливо важко було відпускати у Вічність. Адже у пам’яті найяскравіше лунає його бадьорий голос і жевріє світлий погляд та осяйна усмішка.

—  Сергій був неймовірно добрим і слухняним хлопчиком у дитинстві, —  каже його бабуся, —  а подорослішавши, поважав старших і ставився з великою любов’ю до дружини.

П’ять років тому в Сергія з коханою народився син. На честь дитини захисник узяв позивний із назвою місяця народження немовляти — «Лютий». Та часто характером дій боєць відповідав своєму прізвиську, висловлюються побратими.

— Він діяв сміливо, нестандартно, рішуче і зухвало, хоча ніколи не забував про обережність, — говорить солдат бригади «Холодний Яр». — Вперше я побачив Сергія на бойовій позиції — усміхненого, у доброму гуморі. Ми вельми швидко потоваришували. Він проявляв себе як відповідальний, надійний і дуже грамотний командир.

Військову службу Сергій Валерійович почав 2015 року добровільно в лавах холодноярців, а повернувшись 2019 року додому, вирішив продовжити воювати в окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді.

Народився він 17 січня 1990 року, перед своєю участю у війні сформував життєві цінності і зростив у собі людські чесноти заступника, оборонця, громадянина. До кінця контракту в піхотинця залишалося два місяці.

Командир бойової машини, командир відділення окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади сержант Єлисєєв Сергій Валерійович зазнав смертельного кульового поранення зі снайперської зброї 2 листопада 2021 року під селищем Павлопіль на Донеччині. Без Сергія залишилися батьки, бабуся, вдова і син, якого він мріяв відвести у перший клас, а також прабабуся, яка пережила голодомор та Другу світову війну. На жаль, ветеранці судилося пережити і правнука.

Йому було всього 31…