У Миргороді 176 років тому народився класик української літератури Панас Мирний
За матеріалами інтернет-видань
13.05.2025
105
Тринадцятого травня 1849 року народився Панас Мирний.
Як завжди захоплююче, про відомого українського поета і письменника розповідає в ФБ історик Ганна Черкаська:
“При хрещенні він отримав ім’я Афанасій, тому домашні називали Фонеком. Панас (Опанас) Рудченко здобував освіту у Миргородському парафіяльному училищі, потім у повітовому училищі Гадяча. І хоч мріялося про гімназію, університет, мусив Панас через скруту, на чотирнадцятому році життя, стати канцеляристом. Ця служба топтала гідність, честь і совість, єдиний вихід – літературна праця. Леліткою щастя була щира, довірлива красуня Галя:
Як лебідонька – на волос,
Як та скрипочка – на голос,
Та супроти стали родичі й батьки. Не судилося закоханим поєднати свої долі. Про страшну долю Галі розповів Панас Якович у романі «Повія».
Панас Якович переїхав до Полтави й довго жив одинаком у двох кімнатках. У його спальні не бував ніхто, а вітальня мала найпростішу обстановку: стіл, канапа, стільці, шафа з книгами, на стіні акварелі та портрети П. Куліша й Д. Гарібальді. Після обіду любив спочити, маленькою слабкістю його було чаювання.
Він працював у губернській скарбниці та казенній палаті.
А на сороковому році життя на літературних суботах його серце вразила блакитноока 26-річна вчителька музики Полтавського інституту шляхетних дівчат Олександра Шейдеман. Її батько був німець, капітан у відставці. Шурочка знала кілька іноземних мов, закінчила Полтавський інститут шляхетних дівчат зі срібною медаллю та Харківське музичне училище.
Панас Якович знав про хронічну нервову хворобу Шурочки, і про те, що в неї є наречений, молодий багатий лікар із Петербурга, але усе-таки наважився добиватися її руки і серця… Шурочці відкрив Панас Якович свою поетичну душу, надсилав власні вірші. Вони були такі щасливі обоє!
Тож 16 квітня 1889 року Олександра Шейдеман і Панас Рудченко побралися. Влітку він повіз молоду дружину до батьків. Гадав провести два тижні «нестямного весільного щастя», але мама й невістка не знайшли спільної мови. Мама була простою жінкою, говорила українською, а Шурочка розмовляла по-панськи – російською, поводила себе по-городському. Пройшли роки і тільки поява онучат допомогла жінкам знайти спільну мову.
А 11 червня 1892 року Панас Якович приймав вітання з одержанням ордена Святого Володимира і з народженням сина Віктора. З народженням другого сина Михайла 6 листопада 1893 року новими радощами наповнилося родинне життя. 9 травня 1898 року у них народився третій син - Леонід.
Шурочка намагалася бути турботливою дружиною, опікувалася дітьми, але хвороба давалася взнаки. Втім, Панас був щасливим – кохав дружину, пишався синами.
У березні 1903 року Рудченки придбали, нарешті, власну садибу на сім кімнат у передмісті Полтави. У 60-річному віці Панас Якович залишив заповіт: сини повинні продовжити його справу – вірно служити народу.
На цей час старший Віктор закінчив юридичний факультет Московського університету, але був мобілізований на фронт. Талановитий юнак писав вірші, цікавився мистецтвом, але 17 вересня 1915 року під Рівним Віктор загинув...
Михайло навчався у Варшавському політехнічному інституті, але Перша світова змусила перевестися до Катеринослава. Першокурсником він завів сім’ю, а 1919 року, Рудченки отримали радісну звістку про народження онука Юрія. Незабаром невістка з немовлям приїхала до Полтави. У будинку свого діда Юрась провів дитячі роки, закінчив школу. Молодший син, Леонід 1917 року закінчив гімназію, а потім батьки втратили з ним зв’язок.
Панас Мирний ніколи не дбав про власний імідж, не розкривав свого псевдоніма. У 1890 р. до Полтави приїхала трупа Садовського. Захоплений грою Заньковецької, він підніс актрисі рукопис «Лимерівни» з присвятою. Через два роки трупа привезла «Лимерівну», успішно її зіграла. Публіка аплодувала й скандувала: «Автора!». Рудченко встав, здивовані полтавці побачили відомого багатьом радника. Заньковецька одягла на нього вінка.
Після перевороту 1917 р. П. Мирний підтримав Центральну раду, згодом – Петлюру.
Панас Якович робив усе для щастя родини, ходив на службу, через силу, до останнього дня. 19 січня 1920 року увечері він добрався додому, провів вечір із родиною. На світанні Олександра почула шум у кімнаті чоловіка, кинулася до нього: він був без свідомості на підлозі. Земський лікар засвідчив інсульт. О пів на шосту 28 січня 1920 року на 70-році помер громадянин УНР, найскромніший письменник Панас Мирний. І у особистій справі дійсного статського радника (цивільного генерала), класика української літератури за 57 років служби з’явився перший документ українською мовою про виключення його з числа службовців у зв’язку із відходом у вічність.
Під сумні дзвони Успенського собору його ховали 30 січня на старому військовому кладовищі. «Скромний, добродушний, привітний, глибокий гуморист», – шепотіли у натовпі. Пізніше поряд із ним було поховано дружину.
Але 29 серпня 1936 року прах його було потривожено, у зв’язку з тим, що цвинтар комуністична влада ліквідувала. Останки Панаса Мирного було перепоховано в Зеленому Гаю, на схилі гори, через яку ходив він у місто, де відпочивав і обдумував сюжети своїх геніальних творів”.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ