По-друге, Росія посилила свої дикі погрози ядерного нападу на Захід, включно з випробуванням зброї, яка нібито може спрямувати радіоактивні цунамі на Велику Британію та інші північні європейські країни з низькорівневим узбережжям. Крилата ракета Буревестник із ядерним двигуном, за твердженням Кремля, не може бути зупинена жодною системою ППО. Сенс такої риторики — утримати європейців від збільшення військової підтримки України.
Кремль спирається на цінності 19 століття — православ’я, автократію і державність
По-третє, антиістеблішментні популістські партії в Європі — і голоси в усьому політичному спектрі США — поставили припинення війни на перше місце у своєму порядку денному. Ба більше, вони ведуть свою кампанію в той момент, коли французький, німецький і британський уряди мають вигляд тендітних, невмілих і позбавлених ідей про те, як перезапустити свою економіку, що слабшає, наздогнати суперників у перегонах технологій і реінтегрувати свої поляризовані, розділені суспільства. Експерти вже проголошують нову політику і пророкують світ, у якому вкрай праве Національне об'єднання Марін Ле Пен, Альтернатива для Німеччини та Реформа Великої Британії Найджела Фараджа прийдуть до влади у Франції, Німеччині та Великій Британії відповідно.
Нарешті, адміністрація Трампа поширює дезінформацію про Європу та її політику. Наприклад, Трамп неодноразово заявляв, що Європейський союз підриває санкції, купуючи російську нафту. Насправді ці закупівлі тепер обмежені двома країнами — Угорщиною і Словаччиною, підключеними до південної гілки нафтопроводу Дружба. Чехія, яка раніше залежала від російських постачань, на початку цього року завершила перехід на неросійські вуглеводні, що їх поставляють Трансальпійським трубопроводом. Головний винуватець — Угорщина, чий прокремлівський уряд прямо попросив у Трампа дозволу продовжувати купувати російські енергоносії, який він із радістю надав.
В основі останньої мирної пропозиції США лежить помилковий наратив, висунутий деякими аналітиками зовнішньої політики (включно з покійним Джорджем Кеннаном), який описує НАТО як загрозу для Росії, а західні гарантії безпеки для російських сусідів — як посягання на російський суверенітет. Прагнення НАТО розширюватися на схід у 1990-ті роки нібито стало тим динамітом, що підірвав міжнародний порядок у XXI столітті, підштовхнувши Росію до оборонної війни 2014 року, яку вона потім розширила 2022 року
Звісно, у цій розповіді зручно ігнорувати той факт, що російська протидія НАТО розпочалася не в 1990-х чи на початку 2000-х років, а в конкретний момент, коли здавалося, що Захід розпадається: після фінансової кризи 2007−8 років. Тільки тоді аргумент НАТО став клином для розколу західного альянсу.
Ті, хто вважає, що розширення НАТО спричинило агресію Росії в Україні, купилися на аргументи Кремля про нібито наявну загрозу з боку НАТО, ігноруючи реальну загрозу своїй владі: успішні продемократичні або антиавторитарні рухи. Кремль спирається на цінності XIX століття — православ’я, автократію і державність. Якщо розглядати його в цих термінах, то його суверенітет і право на самовизначення перетворюються на право придушувати самовизначення в інших країнах.
З огляду на цю динаміку, чи можна заморозити конфлікт? Ефективне припинення вогню дало б змогу зберегти життя людей, відновити життєво важливу інфраструктуру і продовжити економічну реконструкцію та розвиток. Але якщо цей результат стане наслідком прагнення Росії до політичного рішення, наслідки для України, Європи та всього світу будуть жахливими. Навіть переглянутий план Трампа, що залишає без відповіді питання про тверді гарантії безпеки на кшталт НАТО (а не розпливчасті обіцянки провести консультації в разі нових російських атак), являє собою глибоку небезпеку.
З українського погляду, план Трампа — це класичний «удар у спину». Хоча українські війська не зазнали поразки на полі бою, Україна виявилася б переможеною у війні. Українці неминуче почали б питати, хто винен, і це знищило б будь-яку надію на збереження консенсусної політичної системи, залишивши країну готовою до повернення до автократії.
Початковий план Трампа також дискредитував би і послабив Європу, її інституції та світогляд. Європейський союз перетворився б на паперового тигра — політичного гравця з гучними словами і масштабними ідеями, але який не має ні волі, ні влади, щоб утілити їх у життя. Зіткнувшись із таким вироком, європейські політики, найімовірніше, поступляться тим украй правим (і лівим), хто наполягає на ностальгічнішій версії національного суверенітету.
Але в багатьох випадках, особливо у двох країнах, які були рушійною силою європейського проєкту впродовж більшої частини повоєнного періоду, — Німеччині та Франції, — це буде небезпечним кроком. У кращому разі ці уряди відродили б претензії пособника нацистів маршала Філіпа Петена на роль щита Франції проти небезпечних часів; у гіршому — перехід до концепції суверенітету, що існувала до ЄС, міг би потягти за собою повернення до претензій Німеччини на перевагу над своїми сусідами:
Що стосується решти світу, то незвичне прийняття Америкою російського погляду на історію означає остаточний занепад влади і впливу США у світі. Послання просте і безпомилкове: Тепер, коли за Америкою нічого не стоїть, її можна легко купити.
Оригінал
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
