Чернігівщина, березень 2022 року, російські фашисти

   Імперія, яка ніколи не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста. Спроби умиротворити агресора, призвели до катастрофічних наслідків – він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, "ідеологічно обґрунтований", підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації. Але, як показує історія, крах тиранії – неминучий

Олександр Пастернак

старший науковий співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні

 

   Зима 1943 р. Київщина під німецькою окупацією. Віталіні Слухай – 7 років. Разом із мамою, молодшими братом та сестрами, найменшій із яких – 2 роки, вона живе в лісовій хатині на околиці села Пісківка, на Київщині. Її батько – лісник, рядовий Червоної армії, мобілізований напередодні німецького вторгнення, зник безвісти ще в перші місяці боїв з окупантами, про що родина дізнається вже тільки після війни.

У навколишніх лісах активізувалися радянські партизани. Німецька окупаційна влада все частіше вдається до відплатних каральних операцій проти місцевого цивільного населення.

"… заступили німці, прийшли в цей дім, окружили його, ну і начали там стрілять, кидать гранати, хотіли нас спалить разом з тим домом. Покійна мати нас узяла всіх і вивела, це зима була, вивела нас усіх на сніг: те – взяла на руки, те – поперед себе і перед німцями вивела.

   Ну… як вона нас вивела, то ми вже остались, німці не стали нас стрілять, оставили нас. Оставили, але вже сказали, шоб ми пішли з цього дому, шоб вибралися. Нас приїхали, забрали о… мамин брат приїхав і мамин батько приїхав, забрали нас у село Раска.

   Так, у Раску нас забрали от… а німці цю хату спалили, спалили, остався один попел… Нас забрали, а вони прийшли та запалили, бо, ну протістували, шо партізани туди приходять уночі. Попалили все…", – так закарбувався в дитячій пам'яті глибоко травматичний досвід від першої зустрічі та "спілкування" з окупантами.

   Село Раска було створене переселенцями з центральної Польщі ще на початку ХІХ століття Під час війни грабіжницька та репресивна політика нацистських окупантів перетворила його на один із опорних пунктів радянських партизанів та локальний центр Руху Опору.

   Одним із найгучніших став напад бійців Сумського партизанського з'єднання під командуванням Сидора Ковпака в ніч на 14 березня 1943 р. на ст. Тетерів, де вони знищили 1 паровоз, 26 платформ, 82 цистерни з пальним та підірвали міст довжиною 225 м. До рейду долучилися й місцеві расчанські партизани.

Після ковпаківської акції нацисти провели жорстокі каральні операції на Бородянщині та в сусідніх районах Макарівського та Іванківського районів.

              11 квітня 1943 року. с. Раска. Католицький Великдень.

   На світанку великий каральний загін на чолі з ортскомендантом Бородянської головної польової комендатури – Оскаром Валлізером несподівано оточує с. Раску. Силами таємної польової поліції та місцевої допоміжної поліції все населення села зігнано до сільського кладовища. Приречених змушують рити велику могилу, після чого – усіх розстрілюють.

"… Це ж треба – по десять чоловік підводить до ями і з пулімьота стрілять. Яке це серце треба у людини шоб було, скажи?! Там же всі люди з сім'ями, з дітками були, даже роженицю забрали, роженицю забрали і роженицю туда… в ту яму! Хлопчачки такі, навіть собачки з собою побрали і дітей з собачками туди… повкидали в яму. Там багато людей живих падало в ту яму, бо розказували, люди ходили ж, наблюдали, хто остався живи, до казали, шо сутками отак земля ходила…".

Пам'ятник розстріляним мешканцям с. Раска

Джерело: Архів автора

   Віталіні Слухай, яка мешкає на хуторі Мар'янівка з родиною, щастить вижити. Хтось із місцевих, кому вдається вирватися з оточення, попереджає хуторян про нацистську розправу:

"… хтось утік, як зганяли людей, до хтось успів утікти, да прибіг сюда на хутор да сказав людям, до люди уплав, у воду повтікали, да так осталися живи. А так би німці і цих би й зогнали да вистреляли б. Може в Раску погнали б, а може тут би десь і зогнали да вистреляли. Всі люди втікли, а німці прийшли да хати всі спалили – і хати, і сараї і все спалили, нічого не осталося, осталися одні печища. Людей уже вони не застали, а все спалили. Все спалили і шо могли, до забрали… ".

   За різними даними нацисти розстріляли від 421 до 613 мешканців с. Раски, із них – 120 дітей. Спалили понад 100 дворів. Це одне із понад 670 українських сіл повністю знищених нацистами в ході антипартизанських операцій. Жертвами таких каральних акцій в Україні стало близько 50 тис. цивільних осіб.

   Віталіна Слухай разом із родиною до кінця окупації перебувала в сусідньому селі Кухарі, ледве пережила голод 1946-47 рр. і прожила до 85 років, пішла з життя у 2019 р. Похована на сільському кладовищі с. Раска, поруч із братською могилою півтисячі своїх односельчан, закатованих нацистами в 1943 р.

Зима, лютий 2022 р. Київщина під російською окупацією. Унаслідок повномастштабного вторгнення на територію України, війська РФ захоплюють північ Київської області.

   Ведучи наступ на Київ, рашисти піддають хаотичним бомбардуванням, ракетним та артилерійським ударам об'єкти цивільної інфраструктури, житлові будівлі, школи, дитсадки, лікарні. Масштабних руйнувань та людських жертв зазнають села Пісківка, Раска, Кухарі (визволено ЗСУ від російської окупації всередині березня 2022 р.)

Меморіал загиблим воїнам у Другій світовій війні у с. Кухарі. Березень 2022

Джерело: www.radiosvoboda.org

   За свідченнями одного із представників місцевої влади:

"Починаючи з кінця лютого, протягом двох тижнів с. Раска та хутір Мар'янівка піддавалась 14 авіаударам та незліченним артилерійським обстрілам системами залпового вогню "Град".

Обстріли, ймовірно, проводились з окупованого с. Кухарі. Унаслідок обстрілів пошкоджено 12 будинків, 3 – згоріли вщент, була пожежа, яку місцеві намагалися ліквідувати, вигорів луг. 4 снаряди впали за декілька метрів від сільського кладовища, та пам'ятника, встановленому на місці розстрілу нацистами місцевих мешканців у 1943 р.

   Є людські жертви – один хлопчина, підліток, 16 років, евакуйований із Бородянки. Загинув від поранення осколком у серце. Ще одна жінка після потрапляння снаряду в будинок отримала важкі поранення й наразі перебуває в комі.

Жодних об'єктів військової інфраструктури, військових підрозділів ВСУ або ТрО поруч із селом не перебувало. Вівся планомірний обстріл цивільних мешканців".

Про пережиті атаки рашистів розповідає також мешканка села Раска Ольга (ім'я – змінено):

   "Хата ходором ходила, вона ж на щитах. Це все вони градами поливали. Ми заскочили в хату, у нас уся мебля попадала, повилітали всі шухлядки. Квіти в мене висять, а оце, шо сотрясало весь дом, піднімались ці квіти і падали, розбивались на полу…

   Ми коли вже летіли з села, то бачим, шо сараї всі горять, дома – через один, горять криші. У свахи моєї повилітали всі вікна, погоріли всі сараї, там кухня і так далі. Ми проскочили, все село в це врємя все трусило його. Свист, чи пулі чи шо воно таке… віздє снаряди там торчать.

   Сусідка, в неї двоє маленьких дітей, каже: "В мене чотири снаряди: один в хліві стирчить, двір – розкурочило, забор желєзний – розкурочило…"

Зима, січень 1946 р. Київ. Судовий процес над гітлерівськими воєнними злочинцями

Публічна страта нацистських воєнних злочинців на площі Калініна (нині – Майдан Незалежності).  Київ, 29 січня 1946 р.

Джерело: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

   На лаві підсудних опиняються 15 німецьких воєнних злочинців із числа СС, СД, гестапо та жандармерії, звинувачених у скоєні ними злочинів проти мирного населення, військовополонених, миру й людяності на окупованій території України, зокрема, м. Києва та Київської області.

12 осіб засуджено до смертної кари через повішення – типу страти, який уперше з царських часів було відновлено спеціально для покарання німецьких воєнних злочинців. Для цього навіть було внесено зміни до радянського кримінально-процесуального законодавства.

Серед засуджених – гауптман Оскар Валлізер, ортскомендант Бородянської головної польової комендатури, відповідальний за криваву масакру в с. Раска.

   29 січня 1946 р. на площі Калініна (нині – Майдан Незалежності) у Києві під схвальні вигуки та оплески 200 тисячного натовпу вирок було приведено до виконання.

202... р. Гаага. Міжнародний трибунал над російськими воєнними злочинцями.

 

 

   Повномасштабна агресія путінської РФ проти України в черговий раз продемонструвала, що колишніх імперій не буває. Ця імперія, яка так ніколи й не була до кінця засуджена й покарана за свої злочини в минулому, сьогодні повертається у своїй потворній, абсурдній реінкарнації держави-терориста.

   Спроби умиротворити агресора, призвели до катастрофічних наслідків – він знову чинить масові вбивства, депортації, зґвалтування і грабунки в самому центрі Європи в ХХІ столітті, реалізовуючи цілеспрямований, неприкритий, "ідеологічно обґрунтований", підкріплений псевдоісторичними наративами та дегуманізуючими формами пропаганди, акт геноциду української нації.

   Але, як показує історія, крах тиранії – неминучий. Розпочавши повномасштабну війну проти України, володар кремля вчинив соціальний, економічний та політичний суїцид для рф, прирікаючи своїх громадян на довгі роки митарств, міжнародної ізоляції і презирства з боку цивілізованого світу.

Як довго триватиме війна в Україні – невідомо, але зрозуміло одне – вона закінчиться падінням режиму рашистів і постанням Другого Нюрнберга.

Чи зможе після цього російське суспільство пройти схожий шлях нацистської Німеччини з подолання свого тоталітарного минулого: осмислити, прийняти відповідальність і покаятися за злочини путінського режиму, але, і також, нарешті, засудити сталінсько-більшовицький тоталітаризм – це дуже велике питання.

   Але чого їм не вдасться оминути точно – так це справедливого й найсуворішого покарання для російського "фюрера", вищого військо-політичного керівництва рф та всіх причетних і відповідальних за воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні в Україні.

    Тож, Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Маріуполь, Краматорськ, Харків, Чернігів і вся Україна з нетерпінням чекають …

   "Історична правда".