Українська бюрократія пробила чергове дно

За матеріалами інтернет-видань 18.12.2025 274

20-річний солдат. На війну пішов у 18. У районі Ізюмського на Харківщині втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Ідейний, тримається.

Медичний куратор патронатної служби "Чеголи" привезла його у ПриватБанк відновити картку — на неї мають надійти державні виплати. Телефон із картками був втрачений у бою.

Менеджер у відділенні на проспекті Берестейському, 27-А дістає готову картку і каже:

візьміть її в руки і потримайте біля обличчя для фото.

У людини немає рук.

Немає рук — немає картки.

Тримати картку іншій людині «не можна».

Єдина «альтернатива» від банку — оформити довіреність і видати картку на ім’я медичного куратора.

Вдумайтеся.

Людина, яка втратила на війні руки й ноги, не може отримати свої гроші, бо не має рук.

Соромно було комусь? Шукали рішення? Проявили людяність?

Ні. Процедури важливіші за людину, яка за них воювала.

Поранений вирішив чекати на протез руки. Місяці. Можливо рік.

Без грошей, які держава йому винна.