В України є Шевченко, у Приорілля - Зайвий...

За матеріалами інтернет-видань 02.11.2026 34

На зображенні може бути: одна або кілька осіб

«Неординарна особистість - дивак із Приорілля»

Пам’яті поета Олександра Зайвого.

Ольга Ніколаєнкова, керівник дитячих гуртків філії "Шафран" в Могилівській ОТГ, мережа ФБ.

Учора, 1 листопада, минулого 1935 року народився справжній самородок із Приорілля, наш земляк з Могилева Олександр Федосійович Зайвий. Він був особистістю, а кожна особистість завжди неординарна, що може і справді… начудити.

«Це був згусток енергії, веселої, живої, непердбачуваної. Песимістом він ніколи не був і, попри трудне, мало влаштоване особисте життя, за будь-яких обставин залишався оптимістом. Вражає його поетична лірика, знання історії, культури і мистецтва. Добра і проста людина, був прямим і чесним. Тому не міг писати на замовлення радянській владі, відтак став не зручною людиною. Юрій Мушкетик, високо оцінюючи поета, сказав про нього: «Як в України є Шевченко, так в Приорілля - Зайвий».

Особливостями його світосприйняття й світовираження, як зауважує "Музей "Літературне Придніпров'я", визначається феноменальна сутність таланту Зайвого. Його поетичний образ увібрав у себе весь макрокосм рідної приорільської землі. Саме у віршах, присвячених рідному Приоріллю, найкраще проявилася ота найперша риса поетичного стилю Зайвого – зримість, колористична і музична виразність образу.

Хтось над Могилевом, понад отчим домом,

викував веселку на ковадлі грому.

Весело нам нині. Райдуга барвиста

понад нашим краєм, як вінок, повисла.

Відклубились хмари за яри та лози.

Айстреня сміється і втирає сльози.

Ми вивчаємо поезії Зайвого Олександра в Могилівському ліцеї ім І.М.Шишканя на уроках, на заняттях гуртків філії «Шафран» (Ніколаєнкова О.) та виховних заходах. Дітям близькі проникливі і щемливі поезії про природу рідного краю, бо вони зростають у козацькому селі Могилів на Орелі, краю розкішних степів, вікових дібров, милих серцю з дитинства. Поезію співця Приорілля Олександра Зайвого, на моє і колег переконання, слід вивчати у всіх школах Дніпропетровщини, тв і всіх степових областях України.

Сонна ряска, ясен хміль.

Дише хвилечка тіль-тіль.

Всесвіт в дзеркалі блакитному

Відобразила Оріль.

В шелюгах сховався день.

Ніч ворушить трюхлий пень,

Світляки згрібає лапою

І ховає до кишень.

Катеринщики-півні

Будять сполохи нічні.

Виростав на світі білому

Я в Орільській стороні.

Там я ріс під солов’їний,

Голубий, веселий щем,

На руках у Батьківщини,

Під маслиновим кущем.

Поезія поета і зараз для нас сучасна та зрозуміла, бо в кожному рядочку звучить любов до своєї малої Батьківщини, як і до України – «Твій я, Україно моя люба, до кінця судьби».

Щирі, прості слова сплітаються у віночок поезій, таких близьких кожному українському серцю, коли співець природи – Олександр Зайвий, створює образні картинки, які відкриває нам, в які закохуєшся.

Ой, ти краю мій роздольний,

Та Орілька голуба,

Та в дротах високовольтних

Вітру м’ятного журба.

Сірі гуси в сивих травах,

Синя стежка, синій льон

І тополя кучерява

Ловить вітами ворон.

Все це отчі, дорогії

Барви лугу і долин,

Без яких од ностальгії

Ліг на світі не один.