В Україні зараз справді денацифікація та демілітаризація — але не для України, а для нас, - російський контрактник

Як сприймають мобілізацію російські контрактники  та найманці, пише «Медуза». Ми подаємо оповідь одного з них - контрактника Кирила.

"Чесно кажучи, вони всі там [в Україні] загинуть. Скалічаться і загинуть. Це ж не підготовлена ​​армія! Я, наприклад, довго служив [за контрактом], сам пробивався [на фронт] — і все одно не готовий. Першого ж дня зрозумів, що зробив найбільшу помилку у своєму житті.

Коли я сам домагався виїхати в Україну, я був заряджений патріот. Я повірив, що там якісь нацформування, "Правий сектор", "Айдар", "Азов". Плюс надивився фільмів — «Сонцепек», «Ополченочка». Плюс у телеграмі та телевізорі всі канали заточені під те, щоб нам прокачати мозок.
Але поки нас в «Уралі» (вантажний автомобіль, — прим. «Медузи») через кордон везли, я зрозумів, що це ми — окупанти, ми — фашисти. Я «бортовим» був - тобто з краю борту [вантажівки] сидів. Спостерігаючи картину, що пропливає повз. Яка лишається після нас. Усі ці зруйновані харківські села. Я зрозумів, що реально ми країну знищуємо. Разом із мирним населенням.
Через населений пункт проїжджаєш — діти вибігають на дорогу і жестами тобі показують услід: або покурити, або поїсти. У мене просто в голові це не вкладалося. Світ перевертається, порожнеча всередині, ти розумієш, що все твоє життя й досі фікція. Мильна бульбашка.
Так ми доїхали до Ізюму [у Харківській області]. На передку [передовий] я був три дні — і знову прозрів, коли наша арта [артилерія] по нас і вдарила.
Потім почалися ці дурні накази.
Я багато прослужив і розумію, коли мене відправляють на забій. І людина з великими погонами пішла нахер одразу: «Я не розмінна монета, я військовослужбовець російської армії — мене просто так у витрату не можна пускати». На що він мені відповів: Так ви ж просто м'ясо. Ви є третім складом цього батальйону. Знаєте, де попередні два здохли? І ви тут здохнете». А моєму командиру групи він сказав: Відправляй своє м'ясо вперед.
Це вони намагалися просуватися і кидали нас на опорний пункт ЗСУ, де і танки працювали, і артилерія, і кулемети. І там було до роти особового складу — а нас лише 40 [чоловік].
Ти вранці там прокидаєшся однією людиною — а надвечір ти вже стаєш другою. Метаморфози з тобою відбуваються такі, що страшно стають. Від того, як ти був сліпим. І глухий.
Я полежав два чи три дні в окопі — і виїхав на першій же машині, що трапилася. Стрибнув у перший же транспорт, який поїхав від наших позицій за продовольством та боєприпасами. Мені спочатку сказали, що «відмовників не беремо», але я знайшовся: «У мене автомат, тож ти мене зараз у будь-якому випадку візьмеш».

Доїхав до Ізюма, де наш штаб був, представився, заявив, що все: офіційно відмовляюся. Почалася робота психологів, замполітів. Почали нас умовляти, обіцяти золоті гори. А потім я потрапив до Брянки, звідки жорстких відмовників одразу відвозили у невідомому напрямку. Тоді я вирішив хитрувати. Сказав усім: «Хлопці, ви чого, я не відмовник — мені треба по сімейних обставинах з'їздити. У відпустку – і назад! Я стільки кропів поклав, у мене руки по лікоть у крові. Мій взвод - звірі, вони без мене нікуди не підуть». Зобразив, мабуть, переконливо вирвався.
Думаю, [мобілізацією] просто затягують [війну] до морозів. До того моменту, коли Європа замерзне. Я не розумію, як взагалі можна змінити перебіг цієї війни. Втрати будуть величезні: якщо зараз на одному, умовно, квадраті сидять 10 людей піхоти, то тепер на цьому квадраті сидітимуть 100 осіб. Під [українською] артилерією.
Я списуюсь зараз з товаришем, котрий залишається на передовій. Повідомив йому, що, мовляв, мобілізація. «Та чули. А толку-то». Ось його цитата: «А толку-то»! Всі розуміють, що від мобілізації користі немає. Там нині навіть люди, які щось уміють, пограбують. А ці [новобранці] не знають взагалі нічого!

У мене, наприклад, товариша мобілізували. Він моряк, 2005 року дембельнувся, все життя у шахті пропрацював! Коли він сказав мені, що його мобілізували, у мене мозок відключився відразу. Забрали й інших знайомих: дехто все життя пастухами був, отари пасли. Вони не пам'ятають, як із автомата стріляти!
Шахтарі, безробітні, пастухи, різнороби. Їх забирають із селищ та невеликих міст. Людей, які нічого не знають у цьому житті.
Родич мені днями зателефонував: «Я поїхав [на фронт] – що треба взяти?» Я порадив купити термобілизну, шкарпетки, навчитися швидко копати [окопи] і дуже швидко бігати. Стріляти їм, можливо, й не доведеться. Приїхав — кинули тебе до лісопосадки — лежи. Як міг йому накидав лайфхаков, але середня тривалість життя на передньому краї — до трьох тижнів. Хто по півроку служить, ті надто фартові просто.
Навіть за цієї мобілізації є багато лазівок, щоб туди не поїхати. Зламати собі палець чи відрубати його. Сісти на зону. Хіба це не вихід? Із зони більше шансів повернутися живим. Якщо мене викличуть, я напишу відмову — за неї, згідно із законом, мені належить до трьох років.

Я краще виберу три роки зони, аніж поїду туди. Шанс вижити там такий маленький… Мені один [знайомий] сказав: «Зона — пляма на все життя!» А руки у крові взагалі не відмиваються.
Але нікому з [мобілізованої] рідні чи знайомих [я, звичайно, прямо] не рекомендую ламати собі пальці, здаватися чи розвертатися з фронту назад, бо це підбурювання до порушення закону. Вони ж не були там, вони вузенько поки що мислять - думають, що "ми все правильно робимо". І якщо хтось із них брякне [повідомить органи], то мене посадять.

Нині взагалі страшно: 1922-1939 роки — ось вони починаються знову через сто років. А дуже хочеться їм [мобілізованим] сказати, звісно, ​​щоб вони розгорнулися — скільки їх там буде — і пішли у бік Москви, блін.
Та й ті, кому я намагався щось пояснювати, мене не послухали. На словах ніхто не вірить, розумієте? Я такий самий був — і мене колись люди, які вже побували в Україні, намагалися відмовляти. Дзвонили прямо з передка і казали: не вздумай.

У [теперішніх мобілізованих] я бачу себе тримісячною давністю. Але співчуття у мене до них нема. Якщо є вибір у тебе, вибери життя! Так, у в'язниці; так, держава вважатиме тебе злочинцем, але сам для себе ти злочинцем не станеш. Ти нікого не вб'єш. Ти нікого не застрелиш.
Реально ми — фашисти. Ми фашисти. Тут немає жодного іншого слова. В Україні зараз справді денацифікація та демілітаризація — але не для України, а для нас".