Веде нас в бій любов до України, - Тетяна Чорновол
За матеріалами інтернет-видань
31.08.2023
506
Я люблю Україну. Люблю її не за щось хороше, вигідне чи комфортне, я її сліпо люблю, як маля любить маму на запах, на смак і на дотик.
Це особливо я зрозуміла, коли ми просувалися вперед в одному краї і " я знаю тут кожен шматочок землі на запах, на смак і на дотик", і це буквально. Сотню кілометрів пройшли, знаю кожну третю лісосмугу і кожну п'яту хату. І я люблю ці лісосмуги, то зелені, то спалені, то заквітчені липою і акацією, то пориті окопами і з нудотним запахом загибелі. Я люблю гарні будинки в гарних місцях, і руїни, старі радянські і нові воєнні, а як я люблю цвілі погреби і підвали навіть з пацюками. Я до всього на цій землі маю одне дивне відчуття - я все люблю...
Чому? Бо за все на нашій землі ми боремося і платимо. За кожен корч і ржаву цистерну. І ви не повірите, яка я була щаслива, що, наприклад, ЗСУ встигло звільнити Зарічне до осінніх дощів і люди встигли накрити політиленом розтрощенні дахи хат, щоб врятувати своє нехитре майно в селі, яке нам особливо полюбилося за краєвиди і страшенну небезпеку, від якої нас рятували погреби, хати і старі горіхи.
Так, я люблю, бо все на нашій землі дає нам укриття і нас рятує: стара труба під дорогою, куди вода нанесла сміття, вцілілий дуб над спаленою лісосмугою, чи залишки загижених котами сходів у багатоквартирному будинку.
На війні ти розумієш, що життя - це рух без жодної стабільності, нічого хорошого не буває назавжди, все, що ти маєш- можливість зробити стоп-кадр, насолодитися єдиною миттю. Від тебе залежить: чи зупинити життя на мить, милуючись тюльпаном на згарищі, чи щиро сміятись над жартом побратимів в підвалі з дохлою собакою і розривами мін назовні, які нічим не загрожують, бо в укритті....
Відчуваю присутність тих, хто жив на цій землі і тих, хто буде жити. Люблю зарослі цвинтарі, де так зручно ставити Стугну під бузковим кущем і рити окопчик, який розумієш потім тут знадобиться....Я особливо люблю дивитися на дітей, на малят, навіть, якщо це лише відео.
Я бачу зруйнований будинок, яким він гарним був і одночасно, яким він гарним буде. Подекуди, мрію про те, як там живу і про терасу з видом на річку, яку тут побудую. Інколи сиджу в темноті на гнилій картоплі і мрію, як гарно було би жити в цьому селі, яке я вже знаю, як своїх п'ять пальців і обробляти те чудове жовте поле рапсу біля балки, де нас напередодні накрило мінами. І ми з побратимом обговорюємо, де найкраще поставити пасіку.
Я просто люблю Україну. Я так її люблю. Я не хочу нічого і нікого. Тільки свою Україну. Коли ти щось рятуєш, ти це любиш. Коли щось рятує тебе, ти це любиш. І не треба ніяких ресторанів в Парижі і п'ятизірковий курортів (найкраще плавати було на Інгульці під Шістернею). Тут в Україні у мене так багато любові, і вона веде мене через війну.
Тетяна Чорновол, старший лейтенант ЗСУ, сторінка ФБ.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ