Володимир — командир роти БПАК 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. На фронті армієць з початку повномасштабного вторгнення. Каже, спершу був у складі 101-ї бригаді охорони генерального штабу України. За чотири місяці перевівся у 110-ту. Брав участь у обороні Києва, працював на околицях Нью-Йорку та 19 місяців виконував бойові завдання в Авдіївці.
Яке відпрацювання по російській авіації запамʼятав найбільше — читайте у матеріалі Суспільного. Далі — пряма мова.
Про початок повномасштабного вторгнення
Війна мене застала в Білорусі 24 лютого. Звісно, сів за кермо і попрямував одразу на кордон. 500 кілометрів, світ не близький, як то кажуть. На вечір, доїхавши вже до Гомеля, я чув це відлуння, чув війну. На заправці я зупинився, під'їхали декілька далекобійників з України і ми попрямували на кордон. На ранок 25 лютого ми заїхали в Україну, залишився тільки один відкритий кордон. Білоруси залишили його відкритим для того, щоб їхні громадяни могли повернутися до себе.
Розпочинав воювати в Києві, в Київській 101 бригаді охорони генерального штабу України. Бойовий шлях чотири місяці проходив там. 27 лютого вже був у нас ввечері перший бій на околицях Києва. Тобто, практично на другий день. Страх пам'ятаю, було дуже страшно, нас тоді з Броварів привезли 50 бійців. І всі ці 50 бійців на другий день вдягли, видали зброю. Знаєте, як під час Другої світової війни, стоїть черга, вона рухається і видають по автомату, БК, гранати.
Ввечері вивезли на позиції, сказали: тут треба закопуватись, прямує ворожа колона. Наша задача — дати бій, щоб вона повернула в сторону, і там мали її зустріти тяжким, там РПГ. Напевно, пізнім вечором ця колона і рухалась, розпочався бій. Ми бій дали, частину колони знищили, частина — повернула в сторону, там її теж знищили.
Військовий про переведення в іншу бригаду
Потім перевівся у 110 окрему механізовану бригаду у липні 2022 року. Перший механізований батальйон, зенітно-ракетний взвод. На посаду головного сержанта взводу.
На початку 2023 року почали розвивати наш підрозділ, зенітно-ракетний взвод, і почали давати свої результати. Були перші збиті гелікоптери, були перші збиті літаки. Ну, і загалом, особисто я провів в Авдіївці 19 місяців. За ці 19 місяців воював в піхоті, воював в зенітно-ракетному взводі. По авіації знищили 11 літаків і два гелікоптери. Це тільки в Авдіївці.
Емоції і радість, звісно, коли знищували. Знищити СУ-25, який коштує «голий», без БК, без нічого, 11 мільйонів доларів. І коли ти працюєш із Стінгером чи з Іглою, яка коштує там 40-60 тисяч доларів. Там, в літаку, сидить професійно навчений пілот, офіцер, який має навчитись пʼять років, потім ще години ці напрацьовувати. Ти хлопець, який призвався пів року тому, вилазиш з цією трубою, стріляєш, постріл — нищиш і пілота, і літак, то тут, як кажуть, професіоналізм на інших рівнях. Але нищили.
Потім повернулися ми під Мирноград, Покровський напрямок. Працювали на околицях населених пунктів Архангельське, Нью-Йорк, Олександропіль. Продовжували виконувати свої завдання, працювали по тому ж напрямку. Там ми пробули до кінця 2024 року. За цей період ми знищили, знову ж таки, 11 ворожих літаків, скажемо так, десь місяців за сім.
Загалом, коли працювали в зенітно-ракетному взводі підтвердженою нами авіацією було 22 знищених літаки і два гелікоптери. У нас ще наш окремий рахунок був — це назвемо так, непідтверджені цілі. Ми знали, що ми вразили, і в будь-якому випадку цей літак виведений з ладу, пілот деморалізований. То без цих 22 літаків і двох гелікоптерів, ми нарахуємо ще непідтверджених до 16 цілей. Це особисто наш рахунок, який ми також зараховуємо сюди. Це для себе, а не для статистики.
«Це спільна робота всієї команди»
Це спільна робота всієї команди. Це командна робота. Скажімо так, один займається розвідкою, другий займається вибором позицій, третій — статистикою, четвертий там відмічає, де коли з якого напрямку, азимуту, о котрій заходить авіація, спостерігає за перехопленням.
Бувало таке, що по п'ять, по сім діб перебували, лежали на позиції, не висовувалися, очікували вдалого пострілу. Тобто, авіація заходить, ми бачимо, що або ж ми не дотягуємося, або ж є великий ризик, що ми не влучимо, тому загалом часто чекали влучного пострілу.
Про нагороду
За знищену авіацію, за керування підрозділом, зенітно-ракетним зводом за той період, скажімо так, скільки я їм керував, отримав нагороду.
Дізнався я 19 чи 20 серпня 2024 року. Я був на позиції, на мене по рації вийшов наш замполіт і каже, тобі потрібно виходити, треба їхати в Київ на нагородження. Я кажу, я в день не можу вийти, мені треба виходити тільки або ввечері, або вранці, тому що в день — це так собі, самі розумієте. Ну, я вже підозрював, що це буде. 23 серпня Володимир Зеленський президент України не тільки мене і інших бійців нагороджував.
Я завжди вважав, що є безліч інших бійців, які заслуговують на цю нагороду. Так само, як і я. Можливо, навіть більше, ніж я. Тому що багато бійців я знаю, які залишились на полі бою, які воювали, на мою думку, краще за мене, але, на жаль, залишились там.
Багато хто не повернувся додому. То я думаю, що більшість з них заслуговує більше, ніж я, на звання Героя України.
«Зміни колосальні. Війна абсолютно інша»
Війна міняється, війна прогресує. Зенітно-ракетний взвод, Стінгера, Ігли, вже воно не актуально. Тобто, ворожа авіація на наших ділянках фронту вже не заходить. Вона не працює, тому що для того, щоб відпрацювати, потрібно на 5-7 кілометрів мінімум підійти до лінії бойового зіткнення. Це дуже великий ризик. І ще півтора року тому я розумів, що воно вже потрошку відходить, війна переходить в інший напрямок, скажімо так. І потім уже в зенітно-ракетному взводі я почав у себе розвивати спочатку один екіпаж розвідки, потім другий екіпаж дронів. Паралельно ми працювали по авіації, якої вже тоді не було, але тримали ми свої позиції. Паралельно розвивали безпілотний напрямок.
Я командир роти БПАК, у моєму підпорядкуванні бійці-пілоти. Це розвідка, це ударні дрони, тяжкі бомбери. Робота полягає в розвідці, у прикритті нашої піхоті, знищенні ворога. А також робота над логістикою, забезпечення піхотних позицій водою, провізії, БК. Тримаємо наше БРО. Цілодобове спостереження за нашим БРО, за нашою зоною розвідки. Якщо виявляємо ворога, то піднімаємо FPV, нищимо. Якщо вже FPV не справляється, піднімаємо бомбери, нищимо бомберами.
Війна абсолютно інша. Війна не та, що була в 2022-2023 році. Забезпечення тоді було краще забезпечення. Я маю на увазі забезпечення не бойовою частиною, а забезпечення тим самим особовим складом. Тоді більшість були мотиваційні всі. Я пам'ятаю, 2022 рік з ким не поспілкується, всі самі поприходили в ТЦК і пішли на фронт. 2023 рік теж ще мотиваційний, 2024 рік. Зараз вже більше поступає до нас бійців через рекрутингові центри, через ТЦК. Вони працюють, все як має бути. Ну і контрактники. А раніше особового складу набагато було більше. Зараз велика проблема, не вистачає людей. Дуже критично не вистачає.
«У них людей набагато більше, тому більше екіпажів і більше дронів»
Вони теж розвиваються, скажімо так, розвиваються в КАБах. КАБи вони вже набагато далі почали кидати. З дронами теж пробують експериментують, використовують інші, підвішують там до дерева чи ще десь таке.
Ми крокуємо попереду, а вони трошки йдуть позаду, але вони теж розвиваються. Вони теж надолужують і вони теж роблять на цьому акцент. На жаль, іноді в них це виходить. Ну, я думаю, що ми трошки їх перемагаємо в цьому. Так мені здається по статистиці, спостерігаючи. Але в них людей набагато більше, тому більше екіпажів і більше дронів. А, скажімо так, в розвитку, ну, ми крокуємо попереду.
Багато дронів, на яких ми працюємо, — це наших українських виробників. Дуже багато. От ми замовляємо, нам приходять, приїжджають до нас з презентацією, показують виробники, розказують. І я б сказав, наразі у мене в підрозділі 80% дронів — це все наш український виробник. Може навіть і більше.
Що мотивує військового
Наразі ми зупинилися, скажімо так, на нашому напрямку. Ворога стримуємо і вже трошки просуваємося вперед. Мотивує мене повернення наших територій. Повністю всіх, включаючи Крим. Ми з дружиною щороку їздили відпочивати в Крим. Навіть бувало по два рази на рік. Так от мене і мотивує Крим. Як це так, я з дружиною вже не поїду в Крим? Ну, це я жартую, звісно. Мотивує повернення нашої територіальної цілісності. Та й борг є, скільки хлопців наших загинуло, скільки сімей загинуло, скільки зруйнованих будівель. Треба, щоб вони все це відбудовували. Фінансували, відбудовували.
Я вважаю, що потрібно вже дистанційно давно воювати. Хай краще роботи воюють, а люди забезпечують цей процес. Люди хай лишаються живими. Скільки вже загинуло, скільки поранених, скільки покалічених, скільки загиблих, скільки сімей травмованих. Війна залишає, на жаль, свій відбиток і залишає на все життя. І ці картинки з 2022-го, з 2023-го року, вони на все життя з тобою. І, скажімо так, як той діафільм, вони в голові постійно прокручуються. Закриваєш очі, відкриваєш очі, часто сниться, і я думаю, це на все життя воно. І воно все в тобі, все всередині. Цей тягар постійно на тобі. Часто згадуєш тих хлопців, дуже часто, практично кожного дня згадуєш.