Скрізь добре деякий час, та вдома найкраще

За матеріалами інтернет-видань 30.09.2025 285
На зображенні може бути: 1 особа та ірга
   Щоп’ятниці, коли прямую до батька в село, обираю не автобан, де автівки мало не йдуть на зліт, а тиху, місцями відлюдькувату дорогу. Праворуч та ліворуч зеленіють кукурудзяні поля. Далі такі собі ставки, порослі аїром та очеретом. Затим місце, де продають найсолодші кавуни (кожен розміром з баскетбольний м’яч). Кавунів ще нема, і продавця, який говорить чи то вірменською, чи то грузинською, а місце під вербами залишається намоленим. Далі гостродзьобі тополі, акації, на яких паразитує омела, продавці грибів. Ось тобі намисто із сушених опеньків, мариновані білі, свіжі лисички та маслюки.
   Ірина Говоруха, письменниця, сторінка ФБ.
   Чомусь пригадалася історія чоловіка, який виріс у селі, оженився на киянці, оселився на Печерську. У будні працював інженером, вирішував якісь технічні проблеми, а на вихідних мчав у село, бо там слід сушити сіно, удобрювати лохину та часник. Ходив босоніж, пив воду з криниці, мріяв, що на пенсії перевзується у фермерські черевики та буде вирощувати маїс. 
   Але в дружини були інші плани: вона мріяла про Америку. Жінка все гортала буклети, показувала світлини Брукліна та району Брайтон-Біч чи, може, Коні-Айленд: він тоді не додивлявся. Поки махав косою, вона з дітьми студіювала англійську, торувала маршрути, переглядала стрічку «На Дерибасівській гарна погода…» Часи були непрості, дев’яності, інженер не отримував зарплату, але раз у раз привозив зеленину, свинину, моркву та буряк. Врешті благовірна все вирішила: «Ми з дітьми прямуємо за океан, облаштовуємось, а ти завершуй усі справи й приєднуйся».
   У розлуці прожили рік. За цей час інженер поховав свою стареньку матір, продав квартиру, найняв сусіда, щоб той доглядав за городом та вишняком. Зібрав валізу, наточив з криниці води, пристебнув пасок безпеки. Діти раділи, стрибали козенятами, щебетали вже й англійською. Дружина теж заглядала в очі та загинала пальці: усе лічила переваги закордонного життя. Виходиш з метро й чимчикуєш до океану по запаху. Ось тут продаються смажені пиріжки (з горохом, яйцем, картоплею), в аптечному домі будь-які антибіотики без рецепту, у цьому закутку шорти по п’ять доларів і приймає цілителька та провидиця Еля. Тут тобі і старі книжки, і «Київський торт», і кафе «Тетяна гріль».
   Почалася його важка, часом драматична адаптація. Тисли стіни з пожежними драбинами, залізничні колії, асфальт та бетон. Будинки нагадували яєчні лотки, прати доводилось в громадських пральнях, ряжанка – на смак, як баланда. Чоловік працював таксистом, забирав зі школи дітей, купував у супермаркеті звичні згущене молоко та гречку. Уночі, коли всі засинали, плакав. Врешті не витримав, посадив родину перед собою й зізнався, що не може тут дихати, їсти чебуреки, бачити чужий нелюб’язний океан. Хоче додому: до верб, опеньок, джерельної води. Вони спершу не вірили, намагалися жартувати, а коли в чоловіка покотилися сльози, зрозуміли, що слід ухвалювати рішення.
   За місяць повернулися всі гуртом. Інженер босоніж заходився сіяти кукурудзу, дружина напекла пиріжків, діти осідлали велосипеди та гайда до ставка. Там, де очерет, ряска, качки. З ними можна хоч англійською, хоч українською: вони розуміють усі мови світу, а свою - найліпше.
Всюди добре деякий час, але вдома все рідне, тепле, найкраще...
Поділитися текстом в мережах: Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку
>>> Читайте нас в Instagram
>>> Підбірка новин сайту в GoogleNews
>>> Статті з газети Фермер Придніпров'я

Новини ОТГ