Вадим — приватний підприємець та депутат Межиріцької об'єднаної територіальної громади Дніпропетровщини. За фахом чоловік інженер-механік. До повномасштабного вторгнення брав активну участь в житті своєї громади, а з 2023 року був військовослужбовцем 704 окремої бригади РХБ захисту Сил підтримки ЗСУ. Під час виконання бойового завдання Вадим дістав важке поранення і втратив ногу. Він вже пережив 24 операції, лікування й реабілітацію. Нині чоловік очікує на протезування.
Про службу, тяжке поранення та плани на майбутнє Вадима — читайте у матеріалі.
«Здоров'я не повернеш, я вже з тим змирився, але життя продовжується»
Вадим проходить реабілітацію в одному з реабілітаційних центрів Львівщини. Каже, тут він не просто відновлюється після операцій, а намагається жити активно.
«Хлопці грають у футбол. На протезах. І не ходять, а бігають. Дай Боже їм здоров'я. Молодці. Я теж активно стараюсь жити. На футбол вболівати недавно їздив з сином, і на авторалі ходили на "Львів-Арену". У неділю ось на риболовлю поїдемо. Хочу, щоб було активно і цікаво. Так і ставлюсь до життя», — каже він.
Волонтери організовують чимало заходів: заняття на воді, іпотерапію, поїздки, спілкування, різноманітні активності, каже ветеран.
«Два-три заходи на тиждень в ребцентрі проводять. Намагаюся брати участь де дозволяє мій стан. Це дуже важлива підтримка. Звісно, що найголовніша моя підтримка — моя сім'я. Дружина Оля з перших днів поранення завжди поруч. Кожну операцію, перші кроки, першу прогулянку, першу каву пережили разом. Та надзвичайно важлива підтримка була і є друзів, побратимів, односельчан, знайомих і навіть незнайомих людей. Постійно відвідують, телефонують, вітають повідомленнями — не дають сумувати. Велика всім подяка та низький уклін», — зазначив Вадим.
Про рішення приєднатися до лав Збройних сил України
Рішення стати до лав ЗСУ Вадим ухвалив одразу після початку повномасштабного вторгнення. Однак через певні обставини не міг долучитися до війська з перших днів. Згодом він вирішив питання, і зрозумів, що готовий служити. На це також вплинула особиста трагедія.
«У мене вбили двоюрідного брата в Мар'їнці, тож я не мав морального права не йти. У 2023 році вступив до лав ЗСУ», — розповів він.
Вадим почав служити у 704 окремій бригаді РХБ захисту. До цього він спілкувався з військовими та допомагав Збройним силам України.
«Вони запропонували мені в 704 піти служити. Тоді ще був полк, а не бригада. Ну, думаю: поки я доїду до Самбора, то вже й війна закінчиться. Але, як бачимо…», — розповів він.
«Хлопці в підрозділі працюють з душею»
У 704 окремій бригаді РХБ захисту Вадим служив старшим солдатом, водієм БРДМ у підрозділі РХБ розвідки. Виконував завдання на Донеччині — у районах Селидового, Нетайлового, Гірняка, Курахового та поблизу цих населених пунктів.
«Працювали і в сірій зоні, як нам сказали: позаду наші, попереду ворог. Довелося працювати і в Чорнобилі — вже безпосередньо за фахом РХБ захисту, з відповідними приладами», — зазначив він.
Говорячи про службу, Вадим згадує побратимів й роботу підрозділу.
«Цікаві були часи, цікаві люди. Хлопці в підрозділі працюють з душею. Завжди підтримували і допомагали одне одному. Я вдячний побратимам — вони і телефонують, і приїздять. Не шкодую, що потрапив у такий підрозділ. Ніколи не було конфліктів. Залишилися гарні спогади, гарні друзі. Від самого початку я сприймаю війну як спільну справу, у якій кожен має виконувати свою роботу. І тільки так. Ми всі розуміли, що в нас одна ціль — перемогти ворога, тримати стрій, тримати оборону. Кожен усіма засобами свою справу робив. Мало бути три дні, як вважав ворог, а вже скільки часу триває війна. Тож ми стоїмо, Україна бореться. Звісно, і цивільні, волонтери допомагають. Всі разом працюємо на перемогу», — розповів Вадим.
Про поранення
Про своє поранення Вадим розповідає без подробиць. Каже, що після нього почав по-іншому сприймати те, що сталося.
«Все, що не робиться, то на краще. Але ж ми не знаємо, що для нас краще, бо майбутнє нам невідоме. І навіть моє поранення — по-своєму то на краще вийшло. Казали хлопці, що як до мене підійшли після поранення, то я лежав, стікав кров'ю, піна на губах уже була. Врятували мене. Тож, напевне, зараз так думаю, що краще без ноги бути, ніж уже би в землі лежав», — зазначив ветеран.
Зараз Вадим проходить підготовку до протезування. Йому зробили заміри та зліпок, замовили необхідні комплектуючі.
«Сподіваюсь, все буде добре. Так, шлях відновлення непростий. Але я сприймаю його як ще один етап життя, який потрібно пройти», — каже він.
«Треба жити на повну»
Сьогодні його сім'я залишається головною опорою. Старший син живе і працює у Варшаві, молодший навчається у коледжі у Львові.
«Я згадую своє студентське життя і думаю, що він зробив правильний вибір. Це цікаве молоде життя, а треба жити на повну», — каже він.
З дружиною Вадим знайомий з дитинства.
«З дружиною ми разом ще в дитсадок ходили. Я малим мамі сказав, що знайшов собі дружину — і так і вийшло», — згадав він.
«Якою кров'ю, якими поступками нам це вдасться — важко спрогнозувати»
Про завершення війни Вадим каже, що не знає, яким саме буде цей день. Водночас він вважає, що Україна вже здобула перемогу як держава і нація.
«Не знаю як і якою ціною нам це вдасться. Але вважаю, що ми вже перемогли. Як держава, як нація ми перемогли. Нас усі у світі поважають, нас усі знають. Я от був за кордоном і бачив ставлення до українців. Коли дізнавались, що я українець, військовий, співчували, бажали перемоги. У Німеччині, наприклад, багато людей за Україну, які з нами морально та підтримують фінансово. Звісно, ми розуміємо, що без підтримки партнерів дуже важко було б.
Перемогу Вадим пов'язує з можливістю жити й працювати у своїй країні.
«Перемога України — ми житимемо на своїй рідній землі, працюватимемо, відбудовуватимемо країну. Якою кров'ю, якими вчинками нам це вдасться — важко спрогнозувати. У тому, що ми вже перемогли, я не маю сумнівів. В мене є своєрідне відчуття історичного моменту. Війна страшна, але водночас вона дала поколінню українців досвід безпосередньої участі в подіях, які визначатимуть майбутнє країни і майбутнє всього світу. Якось ми в бліндажі ховались під час обстрілу. А побратим Володя, старший за мене, вибіг дивитись. І тут прильот — він назад залітає, і тут же вилізає подивитись. "Страшно, — каже, — але ж і цікаво". І оце ми зараз у цій війні так само: страшно, але цікаво, що буде далі. Ми живемо в історичні часи, беремо безпосередню участь у творенні історії», — розповів він.
«Все відбудуємо, все буде в нас добре»
До війни Вадим працював, розвивав власну справу, був депутатом і долучався до життя громади. Після реабілітації планує повернутися до активної роботи.
«Вже на своїх двох вийду на свої хліба, буду знову допомагати та брати активну участь у житті суспільства. Після перемоги все відбудуємо, все буде в нас добре», — сказав Вадим.
