Загинула Ірина Цибух, бойова медикиня «Госпітальєрів»

За матеріалами інтернет-видань 30.05.2024 350

Вчора. Харківщина.

Загинула під час ротації Iryna Tsybuh

Я знімала про неї сюжет. Тоді й познайомилися. А після стали дуже близькими друзями.

Тому це буде довгий пост. Який я пишу і поки не можу повірити в те, що роблю. Хоча, Іра багато говорила про цей день. Так, саме цей день.

Ірина Цибух із позивним «Чека». 25 років, мало виповнитися 26-ть 1 червня. Але війна забрала її.

Як журналіст, я б написала - лауреатка премії «УП 100. Сила жінок», бойова медикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» ввійшла до сотні лідерок у категорії «Захисниці».

16 листопада 2023 року до Дня телебачення, радіо та зв'язку Ірина Цибух отримала орден «За заслуги», який їй вручив Володимир Зеленський.

Вона львів’янка, із родини справжніх повстанців, які боролися за незалежність нашої країни, а вона продовжила цю боротьбу. Іра була закохана в Донбас, тому всім казала, що з Макіївки. Мені спочатку також так казала.))

Чека виросла у Львові, у простій сім’ї, ходила до церкви. Ще до повноліття опинилась на Донбасі. На війну почала їздити з 2015-го, тоді їй було 16 років.

Волонтерила, розмовляла з місцевою молоддю - намагалась закохати її в усе українське. Знімала фільм про дітей у віддалених українських селах на Донеччині та Луганщині. Записувала, про що вони мріють. Фільм так і не встигли презентувати в Києві, бо показ мав відбутися 25 лютого.

Іринка, в цивільному житті, писала магістерську роботу, була медіатренеркою, продюсеркою «Суспільного».

Дуже мріяла створити масштабний Проект Пам'яті за загиблими воїнами, на державному рівні, багато для цього почала робити.

Завжди багато читала, розбиралась в геополітиці, економіці, державних устроях, фінансах, військових облігаціях, чудово писала, знала іноземну, була надзвичайно розумною, красивою, впертою та принциповою і постійно розвивалась.

Після початку повномасштабного стала бойовою медикинею. Коли ще нічого не було зрозуміло, коли була Буча та Ірпінь - вона вже рятувала поранених. Тоді вона думала, що загине, але вижила і поїхала продовжити свій шлях рятівника життів на Донеччину.

Кілька її авторських фото, в її обробці, які вона колись надсилала мені для публічного використання. Беріть, якщо треба для матеріалів:

https://drive.google.com/.../1-iP_ONl5...

А тепер розкажу вам про Ірусю, як подруга.

Коли вона починала говорити про геополітику чи військові облігації - я могла лише мугикати.

Коли вона ділилась своїми планами на проекти рівня цілої великої країни - я могла лише витріщати очі і дивуватися - як багато вона може дати і зробити для цієї країни. Як багато, якщо її голос буде звучати частіше, гучніше, публічно. Думала так я.

Вона почала звучати. Останні місяці, здається, була в усіх топових ЗМІ. Я дивилась по кілька разів кожне інтерв’ю. Я ніколи не дивлюся ніякі інтерв’ю двічі. Бо це зовсім не цікаво. Її - двічі. Там просто в кожному слові - місце для конспекту. Вона дуже масштабна.

В ній жило так багато планів. Так багато змістів, так багато мудрості і так багато болю.

Іринка так багато говорила про смерть…і так легко із посмішкою…

Вона присвячувала своє здоров’я і своє молоде життя порятунку поранених. Вона не могла жити інакше. Іринка завжди казала, що справжнє життя там, на війні, а тут ілюзія.

Бо там була, як ніколи потрібною. Там вона рятувала життя!!! Багато життів!

Іринка дуже рідко була щасливою. Вона не могла повноцінно жити, радіти, знаючи реальність, усвідомлюючи правду. Чека була виснаженою емоційно та фізично. Це знали не лише її близькі. Але вона боролась!

Кожне її публічне інтерв’ю - випробування.

Чека одночасно хотіла висловлюватися, бути почутою і вважала себе недостойною їх давати. Переконувати її в тому, що саме вона достойніша з достойних і не лише для інтерв’ю - було складно і марно.

Попри все, вона робила занадто багато для країни. Іноді, розповідала про це публічно.

Показувала життя на ротаціях, показувала правду, війну, окопи, свій найкращий екіпаж, ділилась своїми переживаннями у власному підкасті. Один із них про смерть і маму. Послухайте тут: https://open.spotify.com/show/6zrkpsvPRLXBJEPL6lT4Dr

За цю відвертість її дуже міцно критикували - побратими, підписники - всі кому не лінь. Вона за це сильно переживала, їй боліло. Але не здавалась - Іринка продовжувала рухатися і робити те, що відчувала.

Всесвіт, природа, лікарі, друзі - всі казали - тобі потрібна пауза. Вона не могла її зробити. Просто не могла. Бо це Іра Чека. Ми часто сперечатися, іноді сварилися через це. Останні кілька місяців не спілкувалися.

Час я вже ніколи не поверну. І буду завжди про це шкодувати. Шкодувати, що не поговорили, не зустрілися, не сказали, як раніше сто разів за 10 хвилин - я тебе люблю. Але ми встигли набутися разом і навіть втомитися одна від одної)))

Ми встигли! Ми встигли бути щасливими, злими, ми встигли плакати разом, подорожувати разом, співати разом, сваритися і жити.

Мені здається, я її так і не пізнала. Така вона особлива, складна, глибока, розумна. Масштабна…

Іринка готувалась до цього дня. Це може дивно для когось, але для людини, яка щоразу на ротаціях казала - «я не знаю як ми вижили сьогодні» - нормально. Вона написала заповіт. Про нього знають найближчі. Сподіваюсь, прощання буде таким, як вона хотіла. Її люди для цього зроблять усе, що зможуть.

З того, про що можна і треба казати публічно: вона дуже просила потурбуватися про її сім’ю.

Іра - доброволець. Вона важко пахала всі ці роки на війні без зарплати, виплат, звань тощо. Вона нічого не отримувала за те, що ризикувала і рятувала життя. Зрештою, своє вона віддала у цій війні.

Наша подруга Maryna Krut створила банку для батьків та рідного брата Іри, гроші абсолютно точно потраплять до них, навіть не сумнівайтеся. Вони самі ніколи не попросять, тому просимо ми, друзі. Банка одна єдина! Не ведіться на інші, шахрайські історії або ви завжди можете написати мені і все уточнити.