3. З циклу неписаних історій про минуле: ПИЙ, АЛЕ НА НОГАХ ТРИМАЙСЯ!

В гарячу жнивну пору більш ніж півстоліття тому до редакції поважної тоді київської газети надійшла скарга з Петропавлівського району. Написав її колгоспний механізатор – назвемо його Біденком. Бо він, бідолаха, усю зиму ремонтував комбайна, сподівався в косовицю заробити купу грошей, а коли вона настала, в колгоспі терміново поміняли голову правління і новий зсадив чоловіка з комбайна. Правда, за «складних» чи й суперечливих ніби обставин.

І я поїхав у Дмитрівку – так звалося село, звідки прийшов лист. Зустрівся з молодим головою колгоспу. Якщо пам”ять мене не підводить, прізвище його було Ручій. “Кинули на зміцнення, мов у пекло”, - усміхався він. Але тільки-но я сказав, з якої причини явився,  посмішку Ручія як рукою зняло.

- Я рано-вранці зібрав жниварів перед виходом в поле, а Біденко уже був п”яний, як чіп, - сказав. – А я не можу довіряти комбайна алкоголіку. Ясно?

- То ви на медобстеження його возили, маєте довідку, що він дійсно був у стані сп”яніння?

- Багато ви хочете! Починалися жнива, і я не міг собі дозволити возитися з п”янделигою. Мене сюди й перевели терміново  з райкому, бо з дисципліною в господарстві не все гаразд. Мушу наводити порядок! А що комбайнер був п”яний, бачили усі. Можете поспитати людей...

Тут, у полі, я і почав питати. Одного, другого, третього. Той огинається, інший мнеться, третій тікає, четвертий каже, що за когось віддуватися він не збирається. Або: “Хто його знає”. Або й: “Хто вам скаже?” Нічого не вивідавши до пуття в степу, поїхав я на польовий стан. Потрапив там якраз на обід. Механізатори товпилися біля кухні. А реакція та сама: не бачив, не чув, не знаю, не пам”ятаю.

Але ж Біденко постраждав. Шкода чоловіка. Тоді й питаю трактористів:

-Хлопці, а комуністи серед вас є?

Бо треба сказати, що радянські комуністи у всьому мали бути взірцем для рядових та  безпартійних. Якщо ще пам”ятаєте, совістю епохи. Принциповими, вимогливими - ну і так далі. І от троє чи четверо неохоче відгукнулися на моє запитання. Попросив я їх відійти зі мною осторонь. І по-змовницьки пояснив: “Справа, хлопці, серйозна. Біденко поскаржився в газету-друкований орган ЦК Компартії України. То ви, як комуністи, мусите мені допомогти. Був він п”яним чи ні? Якщо ні, якщо молодий голова погарячкував, то...”.

Хлопці позітхали, покректали, потилиці свої пошкребли, погляди вбік відвели, з ноги на ногу попереминалися і нарешті  не витримали. Бо які ж вони тоді комуністи, якщо у такий хай і не партійний момент сховаються у кущі?

- Ми так, товаришу кореспондент, вам скажемо, - заговорили майже в один голос, - у нас у Дмитрівці своя мірка, яку треба знати. Бо у нас так: коли ти хоч і випивши, але на ногах одначе стоїш, значить ще не п”яний. Ну точно не зовсім п”яний. А Біденко поганенько, але стояв. Тримався! З горя впав лише тоді, як новий голова колгоспу сказав, як зав”язав, що знімає його з комбайна. Але кого така новина не зіб”є з ніг?

                                                                   Микола НЕЧИПОРЕНКО.