ДОВГА ДОРОГА ДО МРІЇ

Часом, щоб пізнати себе і знайти власне покликання у житті, доводиться пройти безліч різних доріг. Важких і не дуже. Довгих і коротких, як спалах, як одна мить...

Але одного разу, якою б затяжною не була та дорога, настане момент, коли душа тихенько тенькне, ніби подасть знак — ось воно, близьке й рідне... Валерій Гунько знає це, як ніхто інший.

Закінчивши Дніпропетровський аграрний університет у далекому 2009-му за спеціальністю «облік і аудит», якийсь час шукав себе у місті, навіть пробував себе в журналістиці, працюючи в одному з інформаційно-аналітичних агентств, що мало відношення до аграрної теми.

Поки не відчув — не моє, і край!

Тяготило все — навіть той метушливий задушливий стиль міського життя, байдужий до проблем пересічного українця. Душа, немов затиснута в лещата, відчайдушно просилася на волю.

А волею була рідна Чернетчина, село, де народився і виріс. Тут навіть повітря було особливим і дихалося на повні груди.

У народі кажуть: «Де народився, там і пригодився», — каже Валерій Гунько. — Отож і я вирішив не йти проти народної мудрості і повернувся в рідне село. До першоджерел, до свого коріння. До землі.

Тим паче, що старший брат Олег, керівник приватного підприємства «Гунько», мав власну сільськогосподарську техніку й спеціалізувався на наданні послуг з обробітку землі.

Знання й досвід Олега, агронома за спеціальністю, відіграли важливу роль у становленні молодого товариства, адже Валерій мав освіту фінансову і був далекий від агрономії.

— Я зареєстрував товариство «Ниви Приорілля» і розпочав господарювати з 25 гектарів землі.

Звичайно, це крапля в морі, але тоді мені здавалося, що це ціле море, в якому можна потонути. Особливо тому, хто не вмів плавати!

Зараз наші землеволодіння наближаються до першої сотні гектарів. І це не межа!

Так відбулося становлення молодого господарства і його новоспеченого голови Валерія Гунька.

— Подолати сумніви, які, звичайно, були, як і в кожній новій справі, мені допомогли батьки, — ділиться спогадами Валерій. — Прості сільські люди: мама все життя працювала вихователькою у дитячому садку, батько — головним інженером у колгоспі. Вони, як ніхто, знали, яким важким є хліборобський труд, але відмовляти сина не стали. Навіть навпаки — підтримували, чим могли.

До слова, господарство навіть не має власної техніки, а орендує її у ПП «Гунько».

— На цьому етапі становлення Олег став для мене неабиякою підтримкою, бо молодому господарству не під силу кредитний зашморг, а розпилятись на щось абищо не хочеться, — зізнається Валерій Гунько. — Якщо купувати, то тільки John Deere.

— Живемо дуже скромно, але замашки маємо Наполеонівські, — жартує Валерій.

Думаю, що мрія мати сучасне зерносховище колись стане реальністю, а John Deere, і не один, працюватимуть на нивах Приорілля у недалекому майбутньому.

Молоде товариство і його керівник тримають руку на пульсі, моніторять ринок і вивчають його потреби. Одна з таких — попит на продукцію, вирощену з поміткою "ЕКО".

— Хочемо спробувати вирощувати сочевицю, нішеву культуру, попит на яку зростає, — ділиться планами Валерій Гунько. — Звичайно, це потребує значних вкладень, але ж і на виході можна мати відмінний результат!

Не виключаємо можливість максимально використати свою близькість до каналу Дніпро-Донбас.

У нашому районі є позитивні приклади вирощування в господарствах молодої картоплі, кавунів.

І тут, на думку Валерія Гунька, без допомоги держави не обійтися — починаючи від пільгового кредитування на покупку техніки, насіння, добрив, до зменшення перевірок численних контролюючих органів, їх безпідставних вимог, які часом доходять до абсурду.

— За збиранням дозвільних документів, довідок, працювати в полі ніколи, — обурюється Валерій, — а штрафи передбачені такі, що від такого невеличкого господарства, як наше, може нічого не залишитись.

Прикро, що ніхто, починаючи з державних чиновників і до звичайних податківців, не враховує природні аномалії, в яких доводиться працювати аграріям. Між тим, суми обов'язкових платежів і податків не зменшуються.

— На хороший врожай пшениці цього року не варто чекати, — каже Валерій Гунько, — кукурудза й соняшник сидять у землі в очікуванні тепла.

Весна аномально холодна й затяжна. Не приведи, Боже, різко вдарить після цього неймовірна спека...

Така ситуація потягне за собою непередбачувані збитки, адже чималі кошти були вкладені на насіння, добрива ще на старті.

— Ми не економимо на насінні і вже багато років поспіль купуємо насіння всесвітньовідомих виробників, таких як LG, Сингента, Піонер, яке дає стабільно високий і якісний урожай, — розповідає голова товариства.

Тому й покупці задоволені й забирають вирощене "на ура", прямо з поля.

— Якою б ризикованою і важкою не була б ця справа, я ні хвилини не жалкую, що обрав працю на землі, — щиро переконаний Валерій Гунько.

Він відбувся як людина, господар саме тут, на рідній землі. Як справжній чоловік, який повинен посадити дерево, збудувати будинок і народити сина.

У Валерія їх вже троє — справжніх українських козаків, що підростають на зміну батьку.

— Вони — моє натхнення, моя сила, потужна мотивація працювати і мріяти, — не приховує своєї гордості Валерій.

Друге крило, надійна опора в житті — дружина Марина. Вона відповідає за весь документообіг товариства.

Бухгалтер за освітою, Марина грамотно контролює фінанси.

— З нею не пропадемо, — жартує чоловік, і в його голосі відчуваються теплі й зворушливі почуття до дружини.

Власний дім для родини Валерій вже будує, а там, дивись, дійде справа й до саду... Отож місія справжнього чоловіка, можна вважати, виконана.