Під час запису цього інтерв'ю начальник штабу бригади "Азов" Богдан Кротевич помітно роздратований.
"Тавр" злиться через те, що його звернення до ДБР із закликом про розслідування щодо колишнього командувача Об'єднаних сил ЗСУ генерал-лейтенанта Юрія Содоля ніяк не рухається.
Місяць тому Кротевич подав заяву до Державного бюро розслідувань, де звинуватив Содоля в перевищенні службових повноважень та некомпетентному командуванні військами, що призвело до втрат частини території України.
"Написав листа в ДБР з закликом про відкриття розслідування на одного генерала, який, на моє переконання, вбив більше українських військових, ніж будь-який російський генерал. Мені похрін, чи почнуть розслідування проти мене, і мені пох..р чи посадять мене в тюрму", – емоційно пояснював у своєму дописі в соцмережах начальник штабу "Азов".
Тепер же "Тавр" збирається судитися з ДБР через, на його думку, бездіяльність слідчого органа в цьому кейсі.
У великому інтерв'ю "Українській правді" Богдан Кротевич розповідає про поточну ситуацію на фронті, оцінює найбільші помилки Сил оборони та підготовку українського війська до наступу росіян влітку 2024 року.
У ході розмови ми говоримо про український контрнаступ 2023-го і про те, чому начальник штабу бригади "Азов" називає його "дебільним".
Також "Тавр" детально озвучує свої претензії до Юрія Содоля.
"Ми зіткнулися з проблемою, що в деяких бригадах неефективно управляють особовим складом"
– Ваша бригада зараз знаходиться в Серебрянському лісництві, що на Луганщині. Яка поточна ситуація на цій ділянці фронту?
– У серпні буде рік, як ми там стоїмо. Коли ми тільки зайшли, противник був сильніший. Поряд із нами стоїть бригада Національної гвардії "Буревій", і зараз ми повністю переважаємо противника за всіма засобами, особовим складом, технікою, FPV-дронами і всім іншим.
І все це тільки завдяки ефективному плануванню й керуванню.
Але ми зіткнулися з ситуацією, коли деякі бригади не зовсім ефективно управляють своїм особовим складом. А коли їм дають приданий особовий склад (підрозділи, які тимчасово передають в управління іншим бригадам – УП), вони починають нагліти. Це проблема нашого війська, її не можна замовчувати. У нас не вміють воювати приданими підрозділами.
Тому що вони повоювали під підпорядкуванням інших бригад. А інші бригади – не всі, але дуже часто – воюють приданими підрозділами таким чином, мовляв: "Іди мені щось захопи. Не захопив – догана". Далі – розслідування, службове, кримінальне і так далі.
Ми так не робимо. Ми дивимося на те, що придані підрозділи можуть зробити, який їхній потенціал, як вони підготовлені, скільки в них БК, яке в них озброєння, як керують ними командири рот і командир батальйону.
Наприклад, ми нещодавно викликали командирів рот з приданого підрозділу, комбатів у тому числі, начальників штабів і проводили їм офіцерські заняття. Тобто розповідали, як користуватися "Аrmy SOS" (програмне забезпечення для розрахунків та планування – УП), мапою.
Не буду вказувати підрозділ, але була ситуація, де один з командирів рот не зміг взагалі назвати, що за позиції ворога перед ним.
Це для військових буде смішно, тому що так у Другій світовій війні можна було б сказати. А зараз є квадрокоптери, безпілотники – все є. Тобто можна повністю розкласти поле бою. А людина цього не розуміла. До речі, він був підполковником, якщо що, командиром роти.
Питання в тому, що ми можемо просто сказати: "Все – розслідування" і так далі. А можемо трішки позлитися і спробувати пояснити. Значить, цій людині просто ніхто ніколи це не пояснював.
– А інакше як? Ну, наприклад, ми бачимо, що наступати вони не можуть, а можуть нести оборону. Ми можемо придати свій підрозділ – у нас теж є такий досвід, наприклад, Маріуполя, коли ми придавали по 1–2 своїх бійців на позиції суміжників. І це надає їм бойового духу, надає якогось досвіду. Деякі прямо кажуть: "Якщо тут не буде "азовців", ми побіжимо".
Знову ж таки, ми можемо шаблею махати, а можемо виконувати нормальну бойову задачу.
Наш командир постійно їздить по підрозділах, вивчає стан справ. У військах є часто такі моменти, коли вище командування може просто приїхати, запитати стан справ, постояти, сказати "О'кей" і поїхати. І це нічого не змінить взагалі. А нащо ти приїхав, що ти хотів? Просто відмітитися в журналі бойових дій?
Коли ми зайшли в серпні минулого року на лінію бойового зіткнення, старший начальник над нами був полковник Межевікін, Герой України.
Він поки що єдиний з тих командирів, які знаходяться над нами, хто приїхав і розпитував: "Так, що ви тут плануєте?". Ми йому розповідаємо. Він такий: "Ок. А якщо отак от, у мене є танчик, який стріляє дуже щільно, якщо я виділю зі свого резерву"...
Взагалі велика проблема взаємодії (між підрозділами – УП). Вона стара, вона дуже-дуже повільно вирішується.
Але її можна вирішувати. Наприклад, там, де ми щільно працюємо з Національною гвардією і з деякими бригадами, які дуже гарно себе показують. 95 бригада з нами на Тернах стояла – це дуже потужна десантно-штурмова бригада. І там взаємодія налагоджена, все працює.
– На війні дуже швидко все змінюється. Якщо говорити про зброю та засоби ураження загалом, що зараз на першому місці за потребами?
– FPV повинні розвиватися в кожному підрозділі. FPV важливі як для наступу, так і для оборонних дій.
За рахунок цього можна убезпечити особовий склад, піхоту. FPV та скиди повинні обов'язково працювати в парі. Скиди не треба недооцінювати.
У дронах завжди потреба є, але вона не критична. Тобто ми зараз вийшли на те, що забезпечуємо себе волонтерськими коштами, є благодійні фонди, які нам все це передають щомісячно.
А те, що прямо дуже треба – це бронетехніка, яка може працювати вночі. Ми зазвичай працюємо вночі.
Тому що технічно по тепловізійним та нічним прицілам і приладам бачення ми переважаємо противника. І ми цим користуємося.
У нас на кожній позиції є тепловізійний прилад.
Якщо немає – ми знайдемо. Знову ж таки, ми по приданих теж ходимо. Якщо немає, викликаємо комбата, кажемо: "В тебе немає? На, візьми". Ми ж не шкодуємо ні в якому разі.
– На п'ять ліній оборони наступати – це дебілізм. Це те, що ми от ніяк не можемо навчитися. Не знаю, може, самоспалення перед Верховною Радою зробити, щоб сказати і бути почутим: "Дивіться, там, де п'ять ліній оборони противника, наступати не варто; варто наступати, де слабкіша оборона" (сміється).
Мені страшно, якщо росіяни вивчили українську, почали дивитися мої інтерв'ю і такі: "О, до речі, треба шукати місця, де лінія фронту за весь час взагалі не зсунулася". А такі місця були, і таке місце було в районі Нью-Йорку. Зараз на Нью-Йорк ворог наступає.
Що мається на увазі? Там, де немає ніяких зсувів ні в одну, ні в іншу сторону, особовий склад з будь-якої сторони стає недбалим.
А там, де противник втрачає пильність, туди і треба бити. У нас що? В інтерв'ю всі кажуть, що ми підемо на Крим, і ми йдемо на Крим. Серйозно?
Мене не так війна вбиває, а вбиває такий тотальний дебілізм (дратується і робить паузу).
Я не можу звинувачувати когось точно, хто ухвалював рішення саме так наступати. Певно, там був консиліум, певно, хтось був за, хтось казав проти, ухвалили рішення таке, як ухвалили. Але контрнаступ був дебільний.
Ба більше, у нас була інформація, що противник був готовий відійти до Токмака, в нього основна лінія оборони була на Токмаку. Але потім вони бачать, що 47-ма бригада проламує їм лінію. Я безпосередньо бачив це все на екранах з літачків, вони зайшли, якщо не помиляюся, на 9 кілометрів углиб.
А поряд інша бригада, навіть не доходячи до лінії оборони нашої, починає стріляти одне в одного, там такий треш пішов (жестикулює). І далі 47-ма рухається назад, інша бригада не проходить, вони знову назад. Назад-назад (показує руками). І отак от все.
– Не знаю, не можу про це говорити. Я просив одного командира цього напрямку наступу приїхати до них на взаємодію. Він мені відмовив.
– Зараз триває наступ росіян, багато уваги прикуто до Харківщини, до Донецької області. Як ви оцінюєте дії росіян, їхню підготовку, що в них виходить, що в них не виходить?
– У них виходить, як завжди, застати нас в самих трусах, перепрошую.
Як казала моя прабабуся: "Поки смажений півень в жопу не клюне, ми не спохватимося". Всі вже говорять: "Та наступати будуть". Я на зум виходив, з одним керівником області розмовляв. Він казав: "Який Харків, про що? У нас все готове, у нас всі готові".
(Видихає) Мене тоді бомбануло. Скільки ще нам треба провалювати оборону, скільки нам ще треба наступів російських, щоб ми зрозуміли, що не можна недооцінювати ворога?
У противника виходить нас застати зненацька, навіть коли це очевидно.
Після полону я написав у Twitter, мені ця думка в Лефортове (російські окупанти утримували Кротевича у в'язниці Лефортове – УП) прийшла, що війна – це низка помилок, і перемагає той, хто робить їх менше. Поки ми робимо менше помилок, це факт.
Але через те, що в них ресурсу більше, все одно вони наступають. Нам треба вмикати голову.
Нам потрібні розумні голови на керівних посадах.
– Ваша цитата: "Колись у вищому військово-політичному керівництві була розмова про те, що Редіса будуть залучати до планування операцій. Це не треба афішувати, але це треба робити. Справа не лише у Редісі, є безліч командирів, яких треба залучати".
Можете детальніше розповісти, що це була за розмова, з ким і зрештою чому Прокопенка не залучили?
– Тому що деякі люди вміють говорити, але не виконувати свої обіцянки.
– Це посадові особи?
– Звичайно, а хто ж? Я можу сказати, що це не президент. З президентом особисто я ніколи не спілкувався; один раз він мені вручав нагороду і все.
Це інша посадова особа, яка уповноважена була так сказати, але не виконала обіцянку, як і багато інших обіцянок теж.
Поки не можу сказати, хто. Я думаю, що всьому свій час.
– Ви правда вважаєте, що залучення бойових командирів до Ставки змінило б ситуацію на фронті?
– Так. Редіс, у чомусь ми з ним дуже схожі, він би не мовчав, коли хтось сказав би на Ставці, що в нього все гуд, якщо там насправді все не так.
"Я вважаю, що Содоль повинен понести відповідальність"
– Ви звернулися до ДБР із заявою, щоби правоохоронці розпочали розслідування щодо генерал-лейтенанта Юрія Содоля. Що відбувається зараз у цьому кейсі?
– ДБР порушує закон. Очільник ДБР – привіт (звертається у камеру). Вони справу не занесли ЄРДР (Єдиний реєстр досудових рішень – УП), я подав скаргу в суд. Суд призначив одного суддю, який пішов вже у відпустку 15 липня. Призначив другого суддю, який зараз йде у відпустку.
– Вони відповіли мені, що ці матеріали будуть долучені до існуючої справи по одному з напрямків. Наскільки мені стало відомо, в мене теж є джерела, що по Харкову є розслідування.
У моєму листі була фраза, що за Харківський напрямок він теж відповідальний як тодішній командувач ОСУВ "Хортиця". І, до речі, до цього моменту я взагалі його прізвище ніколи не називав. Як сказали юристи мені, це вже можна казати.
– Ви можете розповісти про облогу Маріуполя саме в контексті Содоля?
– Мабуть, так. Але не зараз. Він мене дуже сильно бісить і я вважаю, що він повинен прийти до відповідальності.
Я не суддя, знову ж таки, я можу дати тільки свідчення. Я можу сказати, що мені подзвонили, якщо я не помиляюся, п'ять командирів різних бригад взагалі з різних відомств і подякували.
Багато командирів різних бригад, багато Героїв України готові давати свідчення.
– У тому то і прикол, що для цього треба ЄРДР відкрити. І це те, в чому ДБР порушує закон. Тому що вони не мали чекати мого листа. За законом, вони повинні відкрити провадження стосовно будь-якої інформації, навіть якщо от побачили щось в інтерв'ю – все, вони за 48 годин відкривають ЄРДР, дзвонять мені: "Здрастуйте, можете дати свідчення?". Так, можу.
До речі, вони так зробили по тій людині, по якій я дав свідчення після полону. Вони побачили в інтерв'ю, як я щось говорю, подзвонили мені і сказали: "Добрий день, у нас є справа, ви можете про нього розказати?". Я кажу: "Із задоволенням".
Це про іншу людину, яка зараз у полоні сидить, яка є зрадником України, я вважаю. Але зараз вони цього не зробили і я подав скаргу в суд на ДБР.
Мене це дуже сильно напрягає, тому що хтось у нас в країні подумав, що він вище закону.
– Стосовно Безуглої – я не спілкуюся з нею і ніколи не спілкувався, і думаю, що ніколи не буду спілкуватися. Її позиція мені не зрозуміла. Коротше, дистанціююся.
Стерненко – я з ним теж у житті ніколи не спілкувався, але думаю, що він досить тісно спілкується з морпіхами або з іншими бригадами, які говорили про Содоля.
А з Ігорем ми спілкуємося, просто знайомі…
(Робить паузу і повертається до питання про Содоля) Справа в тому, що пік ідіотських наказів почав наростати. Коротше, він хотів зробити діру нам в обороні.
– Ви зараз про Содоля? Що ви маєте на увазі, коли кажете про діру?
– Він хотів забрати у нас приданий підрозділ і не дати нікого взамін.
Ми зробили все, щоб цей наказ відмінили. Його відмінив головнокомандувач і, знову ж таки, міністр (внутрішніх справ – УП) допомагав нам у цьому.
Але я потім сів отак і зрозумів, що ми два тижні витратили на боротьбу з якимось дегенератом, якого вже давно повинні посадити. Я втомився, я реально втомився. Я хочу воювати. І всі хочуть воювати.
Але ми просто-напросто всадили 2 тижні, щоб доказати, що не можна забрати підрозділ, залишити діру і нікого не дати взамін. Не можна! А у нас не вистачає людей поставити туди.
– У своєму телеграмі ви написали, що генерал, на якого ви подали заяву в ДБР, тобто Содоль, "вбив більше українських військових, ніж будь-який російський генерал". Це дуже гучне звинувачення. Чи можете конкретизувати його?
– Саме тому я написав "генерал" і не написав прізвище. Я не суд, суд має вирішить.
Але я вважаю, що його дії до цього призвели.
Моя думка така, що повинно бути відкрито три ЄРДР як мінімум, і це без Харкова: Маріуполь, Кринки, ОСУВ "Хортиця" (загинає пальці – УП). Зараз не відкрито жодного провадження. ДБР – привіт.
"Командувач ОСУВ "Таврія" мене навіть не прийняв"
– У ваших останніх публічних інтерв'ю простежується неприязнь до генеральського складу. Наприклад, ви розповідали, що генерали бояться висловлювати свою думку вищому керівництву. Чи можете назвати конкретні випадки, коли генерали не озвучували об'єктивної картинки вищому політичному керівництву країни?
– Я не можу (робить паузу). Та ладно, можу. Стосовно контрнаступу. Саме через це, мабуть, у мене з Валерієм Федоровичем є якісь відносини.
До того як почався контрнаступ, ми зайшли на лінію оборони, зайшла батальйонно-тактична група, я нею не керував, керував нею тоді Друг Лемко – командир першого батальйону, зараз він командир шостого батальйону.
Тоді я був т. в. о. комбрига, ми відправили БТГр, відразу почалася якась хрінь. Як це було? Ми ж тоді тільки ставали бригадою, почали просто з нуля будувати її. І в нас з'явилася батальйонно-тактична група, мали тоді 2 БТР, 2 САУ 122 2С1, 2 танки Т-64 і Т-72 або Т-64. І все.
Я прийшов до Валерія Федоровича і попросив його, чи може він нам призначити ділянку фронту, де не супер складна ситуація, щоб обкатати особовий склад.
Це нормальна практика. Бо ми набрали взагалі зелених пацанів. Навіщо нам їх кудись зараз, вибачаюся, в якусь хрінь відправляти? Щоб що? Щоб собі медалі, погони заробляти? Валерій Федорович абсолютно нормально: "Без проблем".
Я кажу: "Ви можете написати на всяк випадок на папері, що ми стаємо тільки на оборонні дії?". Написали. В Генштабі підготували разом документ, його відправили.
Тільки заїжджає БТГр, а там була незрозумілість між ОТУ (оперативно-тактичне угруповання – УП) і армійськими корпусами нашими – хто наступає, хто ким командує, – і всі вирішили, що "Азов" повинен наступати. Я приїжджаю туди, кажу: "Ким? Два БТР, серйозно?". Вони кажуть: "Нам все одно, наступайте".
Я назад в Київ до Валерія Федоровича. Кажу: "Валерію Федоровичу, ваші накази саботуються". І це факт. Його накази саботувалися. Він такий: "Ок, ще одну бумагу". Ще одна бумага. Спускаємо вниз. Я запитав: "Можна я з цією бумагою всі ланки пройду, тобто ГШ, ОСУВ, ОТУ, комбрига. Я просто з кожним переговорю, щоб мого комбата не чіпали, хай робить те, що йому поставили?". "Да, ок, їдь".
Я їду, тоді був ще ОСУВ "Таврія", командувач ОСУВ "Таврія" мене не прийняв, взагалі не пустив до себе. Каже: "Чого я повинен з ним розмовляти". Я поїхав до ОТУ, командувач ОТУ на той момент мене не прийняв.
– Прийняв заступник командувача ОТУ. Ми тоді були придані комбригу однієї з бригад Гвардії наступу, яка там теж стояла на лінії оборони. І цей говорить: "Мені каже командувач армійського корпусу наступати, і щоб ви теж наступали". Я відповідаю: "При всій повазі, от папір, мені нічим".
І, до речі, якщо що, там, де ми змогли, то наступали.
Але не так, як вони хотіли на двох БТР вглибину захопити місто. І коли вже почався контрнаступ, я зрозумів, що немає взаємодії між командувачами, там кожен сам собі царьок.
– Чи плануєте ви надалі звертатися до правоохоронців щодо інших генералів?
– З цим закінчимо питання. Все поступово.
Я тут іду на принцип, навіть готовий посидіти в тюрмі й понести відповідальність.
Я ніколи не боявся відповідальності, і взагалі в "Азові" ніхто не боїться відповідальності.
Але так плювати на закон не дозволю. Це дуже вибішує.