Павло Скляренко: вірю в переможну весну!

На долю фермерів з прифронтової Межівщини, що на Дніпропетровщині, випали неабиякі випробування. Працювати в полі доводилося під суцільними обстрілами, і їхні звуки часом були сильніші за робочий гуркіт трактора. Та жоден з них не залишив хліборобську справу й не покинув землю напризволяще заростати бур'янами — бо хіба можна так легко зрадити те, що стало сенсом всього життя?

Фермери, особливо прифронтових територій, — це люди, позначені особливою міткою, що гідно пройшли перевірку на стійкість. Павло Скляренко, голова СФГ «Верес», — один з них.

Крім хліборобських турбот, він ще й депутат Межівської ОТГ, тож опікуватися доводиться чисто людськими проблемами, а їх у прифронтових селах вистачає. Та «тривожну валізу», як він сам запевняє, не пакував. І цьогорічну весну зустрічає з притаманним йому оптимізмом.

— Ми й не таке пройшли, — жартує, — тож відступати не збираємось.

Фермерське господарство «Верес» починалося з 25 гектарів, виділених районною радою, та двох батьківських паїв і найманої техніки. Коли у 2007-му місцеве товариство «наказало довго жити», додали ще 150 гектарів. Разом з майновими паями до фермера Скляренка відійшла й така-сяка техніка — старенький МТЗ, дискова борона, інше нехитре приладдя.

— Звісно, зірки з неба ми не зривали, — розповідає Скляренко, — проте на той момент ця техніка стала нам у нагоді як ніколи.

Це вже через пару років господарство заробило на власний трактор вітчизняного виробництва, а ще через рік потому розширило власний земельний банк до майже чотирьохсот гектарів. На власні обігові кошти придбало сучасну сільськогосподарську техніку імпортного виробництва, облаштувало склад для зберігання зерна.

У 2000 році дружина Людмила одержала диплом за спеціальністю «Аграрний менеджмент», тож господарство має свого дипломованого фахівця, а Людмила — можливість застосувати здобуті знання з бухгалтерської справи на практиці.

Неочікувано для них самих, фермерська справа стала головною справою життя всієї родини. Син свого часу закінчив Митну академію, але вирішив, що не зайвим буде здобути ще й агрономічну освіту. Зараз вчиться заочно.

— Тепер час такий, що дідівськими методами вже дуже не похазяйнуєш, — зізнається Павло Скляренко, — з'являються нові технології, способи обробітку, міняються погодні умови, тому займаємось самоосвітою, тримаємо руку на пульсі.

Непогані врожаї соняшнику, пшениці, ячменю дали змогу повністю розрахуватися з людьми, власниками земельних паїв. Фермерське господарство «Верес» не має боргів щодо сплати податків усіх видів. І цьогорічну весну зустрічає у всеозброєнні — вже придбали необхідні добрива, насіння для посівної.

  — Ми не з лякливих, — жартує Павло Скляренко, — тільки дуже вже хочеться засівати мирну ниву під мирним небом і слухати спів жайворонків у полі, а не звуки ворожих «шахедів».