Пішов у засвіти відомий педагог і поет Пилип Переяславець...

  Погасла наша зірочка... Пішов у вічність чуйний однокласник, патріот рідного краю, люблячий чоловік, батько, дідусь, автор двох поетичних збірок, колишній викладач Дніпровського театрально-художнього коледжу Пилип Захарович Переяславець, - з глибоким сумом повідомила 8 січня Ніна Іванівна Десятерик, випускниця легендарного за пізнішими творчими і трудовими здобутками 10 А класу Китайгородської середньої школи 1957 року. Не стало справжнього Велета Духу, Майстра Слова, Великого українця, котрий невтомно, понад півстоліття, торував свій педагогічний шлях, ліпив найскладніше — творчу людину, свідомого українця.      "У сумі схиляю голову… Мала честь знати Пилипа Захаровича особисто і спілкуватися. З козацького краю, де Оріль і гора Калитва. Він понад усе любив рідну землю. Нехай небеса приймуть його чисту Душу…» - відгукнулася в соцмережах на сумну звістку Валентина Слобода, художній керівник Дніпровського будинку мистецтв.

- Його поетична душа завжди світилася добром до земляків, з якими пережив війну і зростав у повоєнних землянках спаленого дотла Китайгорода, вперше йшов до Китайгородської початкової і середньої шкіл, де пройшли його «крилаті, юні десять літ». А щемні вірші збірок «Дивосвіт» і «Стою на Калитві», подаровані усім однокласникам і бібліотекам Приорілля, завжди випромінюватимуть тепло його душі. Він завше житиме в наших серцях, - згадала Пилипа Захаровича ровесниця Зінаїда Данильченко.

                        З дитинства зачарований Оріллю...

    Зростаючи в мальовничому Китайгороді, огорненому заповідним урочищем — горою Калитвою та унікальною, за біологічним різноманіттям, річкою Оріллю, Пилип Переяславець називав рідні місця найкращим раєм на Землі. В юні літа він за один день обійшов, по периметру, Китайгородські землі, й відтоді залишився їхнім відданим співцем. Ось як описав П. Переяславець степову перлину України, у вірші

Зачарована річка Оріль

Оріль – за візначенням екологів – 
найчистіша річка в Європі

Ти лиш одна така на світі білім.
Щось є в тобі магічне, чарівне…
Ти цвітом незабудок, м’яти, лілій
І плином вод – зустріла знов мене.
    Моя красо, любове, пісня рання,
    Як добре, що в житті ти в мене є.
    Моєї долі щедре осіяння…
   Хай буде вічним царствіє твоє.
І світло, й легко серцю біля тебе.
Щось є в тобі цілюще, осяйне
Знов дивом віддзеркаленого неба
І плином вод – зустріла ти мене.

     Пилип Переяславець передбачив війну з московією

    Якось у 2008-му, під час моїх відвідин Пилипа Захаровича в його батьківській садибі у Китайгороді, де він щоліта відпочивав і трудився серед родичів, односельців і заповідної природи, зайшла мова про Україну і московію, майбутні стосунки двох держав. Тоді й довелося почути від нього пророче про хитромудрих сусідів:

- Вони нас так просто, без крові, не випустять... Зараз у це непросто повірити, потім згадаєте мої слова.

   І так пояснив свій висновок:

- Українці завжди нестимуть красу і добро у світ. москвини — крутійство і підлість. Вони надзвичайно заздрісні, тому й посунуть на нас, як робили це не раз, упродовж тисячі років. Мусимо бути до цього готовими, постійно.

    Тоді, в часи стовідсотково проєвропейського президента Віктора Ющенка, в подібний сценарій не вірилося. На жаль, передбачення стало правдою. Ймовірно, виникло воно зі спостережень Пилипа Переяславця, із власного, багатого життєвого досвіду. Народився він 1 січня 1940 року, в часи, коли московські вожді-терористи вже розпалили вогонь Другої світової війни нападом на Польщу, вкупі з «кинутим» ними щодо строків агресії Гітлером, восени 1939-го. А наступного після його народження року війна прийшла і в Україну. Де мама, Ганна Пилипівна, восени 1943-го, встигла вихопити малого Пилипка зі вже палаючої рідної хати в Китайгороді...

   Його старшим братам Івану і Гарилові та батькові Захару Пилиповичу теж судилося вижити в ті страшні воєнні чотири роки і під голод 47-го. Після закінчення в 1957-му Китайгородської школи П. Переяславець, на ту пору вже відомий автор прекрасної пісні про першу вчительку - Олександру Паньківну Гармаш — поступив до Дніпропетровського театрального училища. А після здобуття освіти була служба в Радянській армії, робота на телебаченні, в театрі та філармонії, навчання в Дніпропетровському державному університеті.

    Понад пів століття Пилип Захарович плекав і ростив юні таланти

   Згодом педагогічне покликання, велика любов до дітей переважила, і він повернувся, вже викладачем сценічного мовлення, до рідного театрального училища. Там зустрів і свою долю, юну викладачку музики Галину Володимирівну, і з 1969-го вони в любові і злагоді пройшли разом 56 літ. Народили двох славних дітей, Ростислава і Наталію, діждали трьох онуків...

   На сумну звістку 8 січня 2026 року Дніпропетровське міжобласне відділення Спілки театральних діячів України, на власній сторінці в ФБ, відгукнулося вдячними словами:

   - На 87-му році життя відійшов у вічність Пилип Захарович Переяславець – надзвичайно талановита, всебічно обдарована людина, актор, поет, педагог, Заслужений працівник культури України, щиро закоханий у мистецтво та свій рідний край. Понад пів століття свого життя Пилип Захарович присвятив педагогічній діяльності у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі. За ці роки виховав цілу плеяду акторів, які працюють у багатьох театрах України, серед яких – народні та заслужені артисти, заслужені працівники культури України.

   Член ДМВ НСТДУ, січеславський поет, автор поетичних збірок «Дивосвіт» і «Стою на Калитві», лауреат Всеукраїнського конкурсу з розмовних жанрів, багаторічний завідувач кафедри сценічного мовлення – він був не лише яскравою творчою особистістю, а й мудрим, добрим, надзвичайно великодушним Учителем.

    Основне — перемогти, відбитися від зайд

    Останні дні Пилипа Захаровича припали на блекаут у Дніпрі, спричинений московськими фашистами. Він щиро бажав Україні перемоги, все життя плекав наші молоді театральні таланти. У одному зі своїх віршів визнаний співець краси і людей рідного Приорілля оприлюднив сокровенні думи:

Хочеться мені в житті набутися,

І добра багато натворить,

Щоб ніколи в людях не забутися,

Щоб у їхніх душах вічно жить.

    Пилипе Захаровичу, Ви завше будете жити в серцях вдячних односельців і однокласників, cічеславців і усіх українців, яким пощастило бути Вашими учнями, колегами і знайомими, знати Вас особисто. Позавчора, десятого січня, Пилипа Переяславця, згідно із його волею, поховали вдома, у рідному Китайгороді, на Великому кладовищі. Зоря його великого, світлого поетичного таланту світитиме землякам і всім українцям планети Земля вічно, тепер вже з небес...