Про те, що як не стане бджіл - вимруть і люди

Там, де колись сходилися межами своїми Покровський і Васильківський райони, у селі Зелений Гай маю я давнього і доброго знайомого Олександра Святенка. Свого часу неподалік у Просяній його знали як телемайстра, але від тих і до цих пір, як перебрався у село, знають як неперевершеного пасічника. Отак захопився бджільництвом чоловік, що у неповні сорок літ змінив по суті професію і спосіб свого життя. Знаю, що у найкращі свої часи утримував і порав Олександр Павлович більше сотні бджолосімей, а меду на реалізацію здавав тонами. А оце зовсім недавно
несподівано зустрів я Святенка у Дніпрі. Ясно, що поцікавився, як він зараз сямає-почуває себе?
-Та не питай у хворого здоров”я, - зітхнув, відмахуючись, Сашко.
-А в чому річ? – не відставав я, не очікуючи невеселу від нього
відповідь.
-Неврожай! – майже вигукнув чоловік. - Недобір!
Отакої! Який може бути неврожай-недобір у пасічника? А виявилося, що такий же, як і в полі у фермерів з пшеницею, кукурудзою чи соняшниками. І загинаючи пальці на своїй руці, Олександр Павлович почав
перераховувати, де та чому втратив, не добрав медозбору у цьому край невдалому році, який бджільництво його обернув у збиткове і навіть виходить невигідне. По-перше травневі медозбори звела нанівець холодна
весна, по-друге нектар з білої акації дощі вимели, по-третє липа через надмірну спеку також майже нічого не дала, по-четверте серпнева ж спека по суті засушила соняшникові голівки, а різнотрав”я по степах та полях в пору
його цвітіння таке враження наче хтось навмисне чи й на зло нині витолочив або викосив. І що отримали в результаті? Як з «рогу достатку» меду катма! Гулькин хвіст! Дзуськи!
Зрозуміло не вірити давньому знайомому, тим паче заперечувати йому, сперечатися з ним я не міг. А незабаром і збагнув, якби зважився на дискусію, пошив би себе у дурні. Існує така компанія виробників та переробників «Мед України». Очолює її Едуард Кричаралушія, який воднораз є і членом правління української Асоціації експортерів меду. То щойно він повідомив, що «холодна весна, спершу затяжне й дощове, а далі також посушливе літо» разом у купі скінчилися тим, що зараз на нашому вітчизняному ринку дефіцит не тільки найбільш популярного акацієвого чи
травневого меду, але й липового та гречаного і навіть соняшникового. Це вперше за останні три десятиліття.
А що ви хочете, якщо ще в недавні попередні роки «урожай» меду сягав в Україні мінімум від 80 кілограмів і до повних ста з кожної бджолиної сім”ї, то зараз в середньому скотився до 40 кілограмів. Це як кажуть в середньому по шпиталю «на круг». Тим часом в окремих регіонах за рекордні досягнення довелося приймати 60 кілограмів з вулика, а в багатьох задовольнятися лише 15-тьма. Зрештою зі статистичних підрахунків дізнаємося, що минулого сезону Україна якщо й накачала більше половини до показника позаминулого року, то тільки «трохи-трохи більше». Не більше горобиного стрибочка.
Ніхто не сумнівається, що свій від”ємний «внесок» докинула і війна. До речі Донецька, Луганська, Запорізька та Харківська області, не говорячи про Херсонську та Миколаївську, а також північні райони Сумської і Чернігівської
належали до тих, де бджільництво було доволі масове. А що скажете ви про нашу Дніпропетровщину, з трьох сторін яка перебуває в оточенні так званих прифронтових громад? Отож!. Бо коли хочете знати, то свого знайомого
пасічника Олександра Святенка у Дніпрі я «несподівано» зустрів тому, що йому прийшлося у якості тимчасово переміщеної особи утікати від «Шахедів», ракет та артилерійських і реактивних авіаснарядів з-під Просяної.
А це значить, що Олександр Павлович потенційно ще довго може й не повернутися до своєї пасіки – згодні?
А насамкінець ще про одну очевидну й фатальну причину цьогорічного недобору меду в Україні. Чимдалі все більше і більше бджолосімей не в змозі уже не лиш перезимувати до весни, а гинуть під час весняно-літніх
медозборів. Вуликами вимирають – хіба це секрет? Чому? Теж не секрет: тому що аграрне виробництво у нас відверто та надмірно задля стимулювання урожайності надає перевагу нітратам та хімікатам,
різноманітним зараз засобами захисту рослин від шкідників та захворювань. По суті свідомо й за рахунок зниження урожаїв через те, що сільгоспкультури при цьому не стає кому в достатній мірі запилювати. Звідси мораль нашого
коментаря така: фермерським асоціаціям і формування та господарствам давно пора жити та співпрацювати набагато дружніше з товариствами бджолярів загалом, пасічниками окремо і в роздріб. Я б навіть так сказав: не
тільки насправді спільні їхні потреби і цілі. Фермери і пасічники на спільних та єдиних коренях існують, від одних факторів і чинників залежать.

Як не нагадати зараз, що ще древній мислитель та філософ Аристотель попереджав, що якщо не стане бджіл на планеті, то слідом загинуть і люди. Це неймовірно, але від такої дрібної, однак трудолюбивої істоти, від комах по
суті і продукту, який вони по краплях збирають з квіту природи і далі виробляють для нас, залежить життєздатність людства якщо не усього Всесвіту, то планети точно. Вдумайтеся: зникнуть бджоли – вимруть і люди. А це не припущення, не аксіома уже і не залякування, а істина. Правда. Не випадково ж бджола єдина жива на Земній кулі істота, котра спроможна – в разі необхідності – себе омолоджувати. Не вірите? А марно. Завдання, мета і призначення бджіл, яких ви залишаєте зимувати у вулику – неодмінно дожити до весни, зігрівати засів молодняка у сотах до тих пір, поки він не появиться на світ і не вилетить назовні продовжувати вічність для людей. А
якщо весна затримується, затягується? Тоді «зимові» бджоли, споживаючи пилок, прополіс та свій мед, і омолоджують себе до повного торжества мудрої природи. Вони не загинуть до тих пір, поки не виконають своєї місії на нашій планеті.
Між іншим і людям сільськогосподарської повинності на роду написано берегти на землі переш за все життя народу і народів з покоління в покоління. То якщо і нинішню весну пророкують-прогнозують затяжною та пізньою, чи не значить це, що саме землеробам-хліборобам належати за будь-яку ціну вижити наперекір усім незгодам і випробування в інтересах людства.