«Цоб-цабе» - як мова українського Всесвіту
За матеріалами інтернет-видань
22.09.2025
2245
Виключно для розумних ...
Розкриваю таємницю загадкового українського «Цоб-цабе» , і чому це «собкання» таке важливе.
Текст - Сашко Лірник, "Джерела Дивосвіту".
Тільки в Україні були такі означення і «команди» для волів.
В Україні, яка через ці смішні слова тягнеться через тисячоліття аж до тих часів, коли людина вперше приручила дикого тура-вола і протягнула плугом першу борозну на Землі.
Ще в розпіареному «древньому Єгипті» не було ніяких пірамід і міст з фараонами і жерцями, в сакральному Межиріччі ще не розміщувався казковий Едем-Рай, а в Україні, яка тоді ще дійсно не мала цієї, порівняно сучасної, назви вже існувало «оране» землеробство.
Ще праотець праотця праотця праотця Авраама не побачив першого верблюда,шумери не придумали свого Бога, який вмирає і відроджується, а в Україні вже були величезні хліборобські мегаполіси - міста на 2000 двоповерхових будинків(!).
Тільки в одному Майданецькому поселенні, віком більше 6000 років(!), розкопано стільки.
Чому я називаю цю землю Україною а не «Оріяною», «Руссю», «Скитією», чи ще якоюсь романтично- містичною вигаданою назвою?
Та тому що наша мова і поняття Світу зберегли свою тяглість від тих часів і того способу життя, чого немає у інших народів.
Наш народ через свої праслова, мову, означення і реакції на Всесвіт, через ланцюжок своїх предків — батьків — дідів - пращурів тягнеться і живе тут, на своїй землі, аж до тієї першої борозни, першої посіяної зернини і першого хліба, який був спечений саме тут.
Це не сучасні єгиптяни - араби, які захопили Єгипет в 14 столітті, а тепер хваляться перед враженими туристами пірамідами і древніми руїнами, які були збудовані не їхніми предками, чи навіть (для сміху) сучасні «узькіє», які не тільки чужу історію привласнили, але і свою самоназву вкрали у сусідів всього якихось 300 рочків тому.
У нас малюнки на писанках і вишивка на сорочках точно повторює ті ж візерунки,які є на глечиках Тал'янок і Майданецького, хати побудовані тим же способом, сакральні вірування, праслова, назви і спосіб обробітку землі, все те, що є основою життя, теж унікальні і точно вигадані тими першими орачами і погоничами волів — турів.
Так само, як тільки в зоряному небі України був Чумацький шлях.
Ви не задумувалися над цим Космогонічним явищем? Адже не кожен народ може створити такий вагомий світоглядний внесок у картину Всесвіту!
Інші народи користуються чужими «очима-поглядами» на будову Світу, називаючи Чумацький шлях «млєчним путьом», Великий Віз — «бальшой мєдвєдіцей», а Стожари- «Плєядамі», Чепіги - «Оріоном», а Дівку -"Орлом".
От вам, до речі, нові загадки. Самі з цього зробите.
Наприклад - яку Дівку Орлом називають?
Такий же важливий погляд на свій Світ мають, наприклад чукчі, використовуючи більше двадцяти (!) назв снігу. Для всіх сніг та й сніг, а вони бачать двадцять Світів через сніг.
От вам і мова.
Це дійсно не просто слова-звуки, а цілий код життя. Для простоти розуміння — як програма для комп'ютера. Невеличка відмінність у коді — і комп вже працює неправильно і погано.
Розмовляєте суржиком, втрачаєте багатство своєї мови — і ваш мозок і психіка теж "працює неправильно", спрощуючи і збіднюючи навколишній Світ, який тисячоліттями творився багатьма поколіннями ваших предків.
Як писала Ліна Костенко — "скарби ще є, допоки їх шукають. Як перестануть - отоді вже все!"
Зрозуміли, про що я?
Поки зберігаєте і шукаєте свої "скарби" - прадавні слова-символи, свою культуру, "бережете, мов свічечку, свою літеру Ї",- доти ви є особистостями у цьому світі, суб'єктами, а не об'єктами Всесвіту.
Доти ви існуєте.
І ваш рід і ваші діти не "зникнуть, як обри".
Народи не вимирають насправді — вони просто розчиняються у інших народах, які потім гордо демонструють піраміди, зроблені чужими руками і розказують на берегах річки Мокші про "Кієв-мать гарадоф узькіх".
Чужинці захоплюють ваші землі, вбивають ваших чоловіків-оборонців, гвалтують ваших жінок, які народжують вже не ваших дітей, а воїнів для чужого фараона-хана-імператора.
Одвічна боротьба за виживання між народами. Боротьба між інфекцією і лейкоцитами, якщо хочете, між клітинами і вірусами, які перебудовують інфікований організм під себе і своє виживання-поширення.
Поєднання Мікро і Макро Космосів.
На обороні цього стоїть ваша мікро і макрокосмічна імунна система- ваша мова і культура.
Лише вона є визначальним маркером "свій-чужий", який дозволяє виживати у цій одвічній боротьбі за існування, і визначає хто відправить у майбутнє своїх дітей, а хто стане поживним гумусом для чужих.
Вся історія людства — це боротьба за пам'ять.
Боротьба за свій слід, який залишиться у майбутньому. Своєрідна "машина часу".
Звідси і піраміди і величні храми, і мавзолеї та пам'ятники вождям і назви вулиць, і таблички від депутатів-благодійників на церквах і паркових лавочках, і навіть Герострат з цього ланцюжка.
Але жодна піраміда не переживе Слова, яке залишиться як слід ваших предків і ваш у Вічності.
Отак просто і дивовижно точно пояснюється головний закон Творення — Слово - є Бог!
І не треба довгих і нудних богословських і філософських диспутів і таїнств.
Все геніальне — просте.
Повертаємось до цоб-цабе.
Всі знають що це право-ліво, чи ліво-право (мало хто до пуття вже й пам'ятає).
Але саме це і є головним в розумінні, звідки в українців взялася така назва.
Справа в тім, що воли самі йти в ярмі не дуже хочуть.
І воліють (яка гарна назва поняття!) краще постояти і поремигати.
Тому їх треба поганяти і направляти.
Для цього і є погонич.
Орач — налягає на чепіги, притискаючи гостре рало до землі, щоб орати борозну, в яку сіяч потім кине зерно,а погонич веде волів за налигач (мотузку, якою прив'язані — налигані воли).
Воли саме "круторогі", спеціально виведеної "української сірої" породи, яка була вся знищена за наказом більшовиків під час "колективізації".
"Круторогі"- це загнуті круто вгору, щоб віл не поранив сусіда-вола в ярмі, коли буде крутити головою.
Так от — погонич іде борозною і веде волів, вірніше тягне ПРАВОЮ — сильною рукою.
Відповідно іде ЗЛІВА від волів.
Слова "цоб" і "цабе" звучать правильно "соб" і "сабе"- про це вже писали тут. Відповідно є поняття в українській мові "собкати" — смикати.
"Чого ти його собкаєш туди-сюди?"
Нічого не нагадує? А напружитись?
Отже.
Коли погоничу треба направити волів вліво, то він тягне їх "к собі"- тобто "собкає".
А як вправо — то "від себЕ" — тобто "сабе"- "цабе" !
Звідси і "соб-сабЕ" — "цоб-цабе".
Це мені пояснював старий дід, який ще сам орав волами і був погоничем.
Так просто і водночас так важливо.
Отак через слова і нашу мову, ми маємо нашу пам'ять, гідність і смисл існування в цьому світі...
***
Олександр Іванович Власюк (1963 року народження), відомий як Сашко Лірник - казкар-лірник, сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм. Володіє музичними інструментами - колісна ліра, гітара.
Брав участь у багатьох етно- та музичних фестивалях, як казкар-лірник.
Автор сценаріїв та ініціатор створення фільмів «Чорний козак» та «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке», мультсеріалу «Моя країна — Україна».
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ