Вірші, що стали зброєю: до 96-річчя з дня народження Ліни Костенко

Юрій Мартинович, "Еспресо".

   Ліна Костенко виросла у вчительській родині. Батько Василь Григорович був поліглотом (самостійно опанував 12 мов) і викладав майже всі шкільні предмети, а мати Зінаїда Юхимівна також працювала в освіті. 

   У 1936 році сім'я переїхала до Києва, де Ліна закінчила середню школу. Її дитинство припало на складні часи сталінських репресій і Другої світової війни, що суттєво вплинуло на світогляд майбутньої поетеси.

   Вірші вона почала писати ще в дитинстві, а школяркою відвідувала літературну студію при журналі "Дніпро" під керівництвом Андрія Малишка. Відома історія, що у 1945 року її школу відвідав нарком освіти УРСР Павло Тичина, якому учениця подарувала свою рукописну збірку. Перший вірш Ліни опубліковано в дитячій газеті "Зірка" у 1946 році. 

   Після школи навчалася спочатку в Київському педагогічному інституті, а потім вступила до Московського літературного інституту ім. О. М. Горького, який закінчила 1956 року.

               Шістдесятники та період мовчання

   фото: УІНП

   Ліна Костенко стала однією з перших і найяскравіших представниць покоління шістдесятників – руху молодих митців, які на рубежі 1950–1960-х років намагалися повернути українській літературі естетичну свободу, національну гідність і протистояти радянській цензурі.

   Її дебютні збірки "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958) та "Мандрівки серця" (1961) принесли їй визнання як талановитої, оригінальної поетеси з потужним ліричним голосом. Однак уже наступна збірка "Зоряний інтеграл" (1962) була заборонена цензурою.

   Наступні 16 років (з 1963 по 1977) її майже не друкували офіційно – це був період творчого "вигнання", коли поетеса писала "в шухляду".

   Попри це, вона активно підтримувала дисидентів: приходила на суди над українською інтелігенцією, підписувала протести проти арештів (зокрема разом з Іваном Драчем, Сергієм Параджановим та іншими). Її принциповість і відмова йти на компроміси з владою зробили її символом опору.

                   Повернення та розквіт

   фото: Фото: Ліна Костенко, українська поетеса

   Тільки 1977 року вийшла збірка "Над берегами вічної ріки", а потім "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур"» (1987) та інші. Найвідоміший прозовий твір – історичний роман у віршах "Маруся Чурай" (1979), за який Ліна Костенко отримала Шевченківську премію 1987 року.

   Серед інших важливих праць: 

• поема "Берестечко" (написана раніше, видана 2010 з ілюстраціями Георгія Якутовича);
• роман "Записки українського самашедшого" (2010) – гостра сатира на пострадянську реальність, один з бестселерів 2011 року;
• збірки "Річка Геракліта" (2011);
• "Триста поезій" (2012) – найповніше зібрання її поезії на той час.

• Чому її творчість така популярна в Україні?

     Твори Ліни Костенко поєднують глибокий ліризм, філософську глибину, історичну пам’ять і гостру громадянську позицію. Вона з легкістю пронизливо пише про любов, війну, гідність, відповідальність інтелігенції, біль минулого і надію на майбутнє. Її мова – точна, образна, афористична, а вірші легко запам’ятовуються і цитуються.

     У пострадянській і особливо у воєнній Україні її поезія стала голосом національної совісті: рядки про незламність, про "життя без коректур", про "бомби о четвертій ранку" резонують з сучасністю. До речі, вона відмовилася від звання Героя України (2005) зі словами "політичної біжутерії не ношу", а також від деяких інших нагород, що лише підсилило її авторитет як незалежної, принципової постаті.

     Поза тим, Ліна Костенко лауреатка багатьох премій, також має Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000) та Орден Почесного легіону Франції (2022, найвища цивільна нагорода Франції). Крім цього вона почесний професор Києво-Могилянської академії і почесний доктор кількох інших університетів. Як не прикро, досі Національна спілка письменників України та Мінкультури так не змогли домогтися подання поезій Ліни Костенко на здобуття Нобелівської премії, котру вона давно заслужила.

     Попри поважний вік, Ліна Костенко досі творить, нещодавно вона згадувала у своїх рідкісних інтерв’ю, що працює над новими поетичними збірками та історичним романом про Гетьманщину. Вона згадувала, що зосереджується на складних питаннях участі української еліти (зокрема Феофана Прокоповича) у формуванні російської імперії, а не на героїзації періоду. Авторка досліджує, як вихідці з України руйнували власну державність, будуючи ворожу імперську структуру.

                   Знакові цитати Костенко

  

  Ліна Костенко під час розмови з Сергієм Жаданом (зима 2024-2025 рр.), фото: YouTube

  Наведемо кілька відомих цитат Ліни Костенко, які вона висловила в різний період, але вони не втрачають актуальності:

• "Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм віднімає мову";
• "І все на світі треба пережити… кожен фініш – це старт";
• "Достойнішого народу, ніж українці, зараз нема… витримати таку війну – не кожен зможе";
• "У кожної нації свої хвороби. У Росії – невиліковна";
• "Лінію оборони тримають живі";
• "Живу замкнута і одна, але серце відкрите для світу";
• "Верховна Рада - центрифуга ідіотизму".