Як почав тернистий шлях у велику політику Іван Шулик. До 80-ліття з дня народження
Григорій Давиденко
13.10.2026
77
З непогамовним петриківським земляком, борцем за волю України Іваном Шуликом довелося познайомитися під час легендарної «Української хвилі» 21 січня 1990 року. Коли Січеслав делегував до Києва біля двохсот людей, переконаних у кращому майбутньому України, вже не під чоботом москви. Тоді, завдяки організаційним зусиллям І. Шулика, котрий очолював у краї щойно народжений Народний Рух, в одних вагонах їхали відомі дніпряни — поет Олесь Завгородній з дружиною Тамарою, Ніна Куляба, Анатолій Кривошея, посланці Кам’янського Алла Хистна, Валерій Чорномаз, Юрій Ясенчук, Василь Бережний, вчитель із Царичанки Григорій Мацко, журналіст Юлія Подолянка та інші. Ледь не всю ніч дороги з Дніпра до столиці у вагоні, що сяяв від вишиванок, лунали полум’яні вірші Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса, твори місцевих авторів.
Січеславці стояли першими від Софії Київської в Ланцюгу Злуки
У Києві нашу делегацію зустрів вдумливий, неквапливий дисидент Михайло Горинь. В Ланцюгу Злуки, або, за влучним висловом Олеся Гончара, «Сув’язі Сердець», січеславські рухівці стояли першими (!) від Софії Київської, в напрямку до Львова. Невтомний Іван Шулик дбав про всіх, опікувався взятими із собою жовто-блакитними прапорами, встигав узгодити деталі дійства зі столичними організаторами тощо. На певний подив присутніх, цього морозного, дещо вітряного дня було загалом тихо і спокійно, фактично без провокацій з боку комуністичної верхівки. Певно ж, цьому негласно сприяв Леонід Кравчук.
А вже ближче до 12-ї години постала наша довжелезна, із нацональними прапорами, шеренга — від Софії до Львова, і далі до Франківська. Одразу за нею неймовірна кількість киян утворила іще дві лінії, тож у Києві було три (!) «Сув’язі сердець...»
Мітингувальників, їдучи на автомобілях, постійно знімали тележурналісти різних видань, в т. ч. іноземних. Було якесь неймовірне піднесення яскраво видимого національного духу, немов розлите центром Києва. Підсилене увечері велелюдним, багатотисячним гучним мітингом біля пам’ятника Богдану Хмельницькому. А пристрасні виступи легендарних В’ячеслава Чорновола, братів Горинів, Володимира Яворівського, Дмитра Павличка, Олеся Гончара, Івана Шулика додавали енергії заходу і наближали край підневільному існуванню українців у чужій, остогидлій їм імперії.
Петриківські "слуги" чотири рази блокували реєстрацію на виборах Івана Шулика
Певно ж, потужна «Українська хвиля» поширилася тоді усією Україною. Тієї ж зими розпочалася і підготовка до місцевих та парламентських виборів, призначених на 4 березня 1990 року. Вони стали першими демократичними виборами на альтернативній основі в історії радянської України.
Перед цим у Петриківському краї, який входив у ті часи до Царичанського району, комуністична влада умисно, 4 рази поспіль, не реєструвала кандидатом до обласної ради лідера національно-визвольних сил Січеславщини, художника Івана Шулика. Хронологію ганебних дій окружної виборчої комісії автор цих рядків задокументував у віршованій формі:
В славнім селі Петриківка
Ударили в дзвони,
Розлилися по бруківці
Виборців колони...
Надумали мудрі хлопці
Громаду збудити,
Й свого лицаря Івана
В Дніпро спорядити...
Коли вперше всі зійшлися -
Збір неправочинний,
Вдруге й втретє збиралися -
Ще якісь причини.
Ізійшлись тоді вчетверте,
Людей - до крайнеба -
«Є чотири кандидати,
П’ятого - не треба!»
Ось так в нас перебудова
Проходить районом,
Тишком-нишком по-старому,
Прикрившись законом... Приорільські степовики проривають блокаду Івана Шулика
В один із тих буремних днів на початку лютого районна влада зробила «хід конем» - організувала в Царичанському управлінні зрошуваних мереж, в обідню перерву, висування зручних їй кандидатів до місцевих рад. Це вкрай обурило переважну більшість працівників - машиністів, електриків управління тощо, котрі працювали в степу на насосних станціях і участі у несподіваному дійстві не брали. Аби загасити бунт, що назрівав, у Царичанці погодилися на проведення зборів трудового колективу ЦУЗМ із новим висуванням кандидатів.
Для організації заходу довелося нам із колегою по оперативно-виїзній бригаді і другом, електриком Василем Підопригорою попрацювати. Телефонували, закликали, їздили виділеним автобусом по насосних, збирали людей. Словом, робили усе, аби в день зборів у Царичанці зібралися більше ста працівників, переважно степових умільців-відчайдухів із 14 насосних. Щоб, за тодішніми законами, захід був легітимним для висування і кандидата до Дніпропетровської обласної ради.
Перед цим, почувши про резонансні петриківські події, зустрівся із очільником Царичанського руху Григорієм Мацком, повідомив про збори і можливість висунення незалежних від компартії кандидатів.
До повного від трудівників залу ЦУЗМ прибули художник Іван Шулик, завідувач відділу районної газети «Приорільська правда» Анатолій Журбенко, Г. Мацко. Колеги довірили мені бути головою зборів, секретарювала бухгалтер Зоя Грисенко. Коли доповів про можливість висунення до обласної ради, слово попрохав худорлявий, спритний на розум, ще мало кому відомий Іван Шулик. Із його перших слів про голодне післявоєнне петриківське дитинство, загнану у колгоспне кріпацтво вільну націю українських хліборобів, змушених гнути горба за трудодні-дурнодні, в залі запала абсолютна тиша. Іван Шулик пригадав не лише три Голодомори українців, а і свіжі, найрезонансніші «досягнення» вже на ту пору агонізуючого «союзу непорушного» - Афганістан і Чорнобиль.
Після правдивого, емоційного виступу І. Шулика про підневільне життя українців у імперському ярмі збори майже одноголосно висунули його кандидатом до Дніпропетровської облради. Згодом ще 6 чоловік — до Царичанських районної і селищної рад, в т. ч. Анатолія Журбенка, Володимира Кленіна і Василя Підопригору.
Виборча комісія таки зареєструвала Шулика і ще 6 незалежних кандидатів
Зранку наступного дня в Царичанку прибули петриківські рухівці, культпрацівник Микола Чирва та різб’яр Валерій Зінчук, взяли протокол зборів і передали у виборчу комісію. Де Івана Шулика, з п’ятого разу, таки зареєстрували.
Одразу до Царичанського УЗМ зателефонували з «раю», тобто з «Білого дому», із категоричною вимогою: «Підопригору і Давиденка, організаторів зборів, негайно звільнити з роботи!». Та начальник управління, розважливий Марат Настич, не піддався тиску: «Згідно із КЗпП, причин для звільнення немає». А «рекомендації» влади твердо парирував: «Так вони не вживають на робочому місці, і прогулів у них катма».
Став народним депутатом, але добровільно поступився місцем у ВР
Ось так і розпочався офіційний, ще й до цього довгий і непростий шлях Івана Шулика у велику політику. Згодом він був обраний депутатом Верховної Ради від списку Народного Руху. Але, задля праці керівником оргвідділу Секретаріату на той час вже партії «Народний Рух» у Києві, котру очолював легендарний В’ячеслав Чорновіл, поступився місцем молодшому побратиму В’ячеславу Кириленку.
А наприкінці 2000-их роках, коли Іван Шулик був пошанований професійними нагородами за творчі досягнення головного художника Молодіжного театру в Дніпрі, у розмові він якось сказав: «За природною своєю вдачею я не боєць, маю більш м’який характер. Та завжди був дуже активною людиною. Пам’ятаю, коли почав працювати на телебаченні, у мене весь час виникало питання — чому таке засилля російської мови? Дуже «діставало» і ставлення до українців. Поступово звичка не поступатися в національних питаннях стала аксіомою. Все це і змусило піти в політику, навіть попри моральні і фізичні тортури. А там боротьба була аж занадто жорстокою, інколи на межі життя і скону. Відтак уже мусив бути і став бійцем, бо зазнав і міліцейських кийків та їхньої буцегарні, і групових побиттів "невстановлених осіб". Переконаний: без нашої безкомпромісної рухівської борні 80-х і 90-х Україна не відновилася б так швидко. Упевнений, у неї щасливе майбутнє».
Віримо, що так і буде, попри війну та масштабний тероризм тисячолітніх варварів. Іван Шулик, 80-ліття народин якого Січеславщина відзначає сьогодні, 13 жовтня, десятиліттями відчайдушно і сміливо говорив правду недолугій, скаженій імперії. Посіяні ним і побратимами зерна волі щедро вродили в нових поколіннях. І вже вони кажуть ту самісіньку рухівську правду осатанілій недоімперії, як і діди-прадіди більш ніж століття тому, мовою кулеметів і гармат.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ