Згадаєш, як шумів Самарський ліс...

За матеріалами інтернет-видань 29.07.2026 93

Є у Дніпропетровщині (з точки зору фізичної географії - абсолютно степовій території) дивовижний острів дикої природи, ім’я якому – Самарський ліс... Сьогодні це найбільший і найпівденніший природний лісовий масив у степовій зоні України, який не має собі рівних в Європі. Цей велетенський зелений острів зі сходу, півночі та заходу голубою стрічкою оперізує річка Самара.

Автор: Петро Чегорка, біолог, головний редактор еколого-краєзнавчого часопису «Свята справа-ХХІ», сторінка ФБ.

Ліс – це завжди диво. Ліс у степу – диво у квадраті. Якщо поширити «математичну» метафору на об’єкт моєї розповіді, то матиме вона, напевне, такий вигляд: Самарський ліс – диво в ступені n, де n прагне до безкінечності.

Вперше познайомився і зачарувався красою Самарського лісу 1975 року — під час польової практики студентів біофаку. Згодом повертався сюди як професійний зоолог, вивчаючи його пернатих і чотириногих мешканців. Завжди надихався чарівними краєвидами Надсамар’я, дивувався безмежном різноманіттю миттєвостей життя природи.

Самарському лісу присвятив статтю «Диво Самарського лісу», надруковану в газеті «День» і в більш розширеному варіанті – часописі «Свята справа-ХХІ». Окремий розділ статті називався: «ПРОФЕСОР БЕЛЬГАРД – ПОРТРЕТ НА ТЛІ САМАРСЬКОГО ЛІСУ»:

Природний феномен Самарського лісу цікавив багатьох науковців. Ще в ХІХ столітті його вивчали ботаніки Д. Литвинов, А. Бекетов, І. Акінфієв, Й. Пачоський, Г. Танфільєв. Але найсуттєвіший вклад в пізнання його таємниць вніс дніпропетровський професор Олександр Люціанович Бельгард. У 1922 році двадцятирічний литовець (з передмістя Вільно в Катеринослав сім’я Бельгардів була евакуйована з початком першої світової війни), закінчивши лісові курси, почав працювати в земельних органах з передачі в державний фонд приватних і монастирських лісів і, зачарований самарською природою, різко повернув кермо свого життєвого корабля – залишив навчання в Гірничому інституті для того, щоб здобути фах ботаніка в Інституті народної освіти. Попереду в нього буде довге, наповнене плідними звершеннями життя вченого, засновника наукової школи, корифея степового лісознавства (помер Олександр Люціанович у 1992 році). В науці професор Бельгард належав до того типу вчених, котрі не лише збагачують певні розділи знань, а й прокладають нові шляхи і напрямки. Поетом лісу, людиною великої душі і благородного серця називав його Іван Шаповал – відомий автор книги-дослідження про Дмитра Яворницького «В пошуках скарбів».

Рослинний світ Самарського лісу став предметом кандидатської дисертації Бельгарда. Його науковий керівник, академік-лісознавець Георгій Висоцький рекомендував учню «розіграти сонату на клавіатурі Самарського лісу, де зосереджено, як у фокусі, так багато різних, розсіяних у природі променів». Здібний учень, врахувавши настанови вчителя, здійснив глибокий науковий аналіз рослинного світу цієї зеленої перлини, основний висновок якого: завдяки геологічним та гідрологічним особливостям (велике коліно річки Самари) утворився широкий піщаний масив, де збереглися з давніх часів залишки тайгової рослинності з непритаманними степовій зоні природними умовами та комплексом флори і фауни. Самарський ліс є найпівденнішим форпостом природного поширення сосни та цілого ряду рослин північного типу і їх сполучень (фітоценозів).

На теренах Самарського лісу вчений виділив понад 30 типів лісу: ясенові, липові, берестові, чорнокленові діброви; соснові бори – біломошники, зеленомошники, орлякові, злакові; березові та осикові гайки; вільшняки, осокірники і вербняки тощо.

Пізніше дослідницькі маршрути Олександра Бельгарда поширились по усьому південному сходу України. Він разом з колегами з очолюваної ним кафедри геоботаніки досконало вивчив заплавні і байрачні ліси в долині Дніпра, Орелі, Вовчої, Інгульця, розробив принципово нові теоретичні положення щодо екоморфного аналізу флори, обґрунтував схему життєвих форм, запропонував практикам оригінальну типологію природних і штучних лісів степової зони України.

В 1949 році з його ініціативи була створена Комплексна експедиція Дніпропетровського університету з вивчення лісів степової зони України. В ній професор Бельгард об’єднав колективні зусилля багатьох спеціалістів – геоботаніків, зоологів, ґрунтознавців, гідрологів, кліматологів, географів, мікробіологів тощо. В Самарському лісі під його керівництвом були закладені експериментальні пробні ділянки для комплексного стеження за динамікою природних процесів. З 1968 року тут почав діяти біосферний стаціонар, якому у 2002 році надано ім’я О.Л. Бельгарда.

До кінця життя Олександр Люціанович з великим сердечним болем сприймав звістки про рукотворні біди Самарського лісу. Старий професор навіть гірко заплакав, коли йому повідомили про вирубку вікової діброви, здійснену під тиском військовиків...

Для професора Бельгарда альтернатив щодо шляхів збереження діаманту української природи не було: «Самарський ліс, де збереглася дивовижна для наших степів північна природа, повинен бути оголошений заповідним».

Цікаві деталі боротьби за надання Самарському лісу статусу заповідника містяться в листуванні О. Л. Бельгарда з О. А. Гроссгеймом (довідково Олександр Альфонсович Гроссгейм – академік АН СРСР, уродженець наших країв (с. Лихівка 1888 р.), учень І. Я Акінфієва в Катеринославському реальному училищі. Здійснив низку експедицій в околицях Катеринослава в 1903–1910 рр. За їх результатами самостійно і разом з І. Я. Акінфієвим надрукував кілька наукових статей флористичного змісту. На жаль, найоб’ємніша з них «Флора Екатеринославской губ. І. Высшие споровые – голосемянные – однодольные» (272 сторінки) в 1917 році вийшла друком у Юр’єві (сьогодні Тарту) ніби-то єдиним сигнальним примірником. Довгий час О. А. Гроссгейм працював у Тбілісі і Баку, досконало вивчивши флору Кавказу. На момент листування завідував сектором Кавказького гербарію Ботанічного інституту АН СРСР в Ленінграді.

О. Л. Бельгард з листа О.А. Гроссгейму (1947 р.):

…Май и июнь месяц я провел со студентами в Самарском бору и его окрестностях. Несмотря на все разрушения, причиненные этому чудному уголку природы безжалостными рубками и т. д. – до сих пор нет другого места на Днепропетровщине, где бы было такое поразительное сочетание самых разнообразных типов растительности. По суборовым котловинкам наблюдается дружный подрост сосны, красноречиво говорящий о том, что при рациональном хозяйстве можно было бы бор привести в порядок. А ныне – картина совсем безотрадная, ибо военный полигон рубит напропалую оставшиеся участки леса. Университет сделал все, что мог для спасения: были посланы докладные записки и спешные петиции в Москву (Главлесохрана), в Киев (Управление по заповедникам и Совет Министров). Под давлением наших настойчивых просьб Совет Министров УССР выделил специальную комиссию для обследования бора и включения его в число заповедников республиканского значения. Комиссия после недельного пребывания в бору пришла к выводу, что бор сто́ит сделать заповедником. С таким мнением представитель Совета Министров уехал в Киев. Мы все ждем окончательного решения, хотя прекрасно понимаем, что выселить военное ведомство дело весьма трудное…

О. А. Гроссгейм:

Очень рад, что сдвинулось дело с Самарским заповедником. Дай бог, его закончить благополучно. Осенью этого года я планирую поездку в Днепропетровск на короткое время, но все же, если возможно будет за это время проехать в Самарский бор, буду очень этому рад…

О. Л. Бельгард:

…Дело с Самарским заповедником тянется немилосердно долго, и я признаться теряю надежду на нашу победу. Во всяком случае экскурсию в сентябре месяце мы организуем дабы показать Вам торфяные болота, заросли Equіsуtum maximus, Соленый Лиман и т.д.

О. А. Гроссгейм:

…После разговора с В. Н. Сукачевым мы решили подать в Бототделение АН СССР мотивированное заявление о необходимости учреждения заповедника на Самаре за нашими подписями, к которым присоединяться еще подписи Лавренко, Шенникова и (неразборчиво). В. Н. проведет обращение Бототделения в Президиум, и Президиум войдет со специальным ходатайством в СовМин СССР. В.Н. говорит, что это будет наиболее надежный путь.

Для этого надо составить докладную. Я просил Вас в том (утеряном) письме, а сейчас повторяю эту просьбу, написать проект такой докладной с указанием всех необходимых фактических данных (площадь, состояние бора) и обоснование необходимости заповедания (научный интерес, реликтовость, самый южный бор в СССР на песках и т. д.). Наконец, мне кажется, можно было бы показать в записке, куда следует удалить полигон (помнится, вы называли Ярышевские (? П.Ч.) пески).

Буду ждать ответа на это письмо; хочется думать, что Самарский бор можно будет отвоевать.

Ваш А. Гроссгейм

В грудні 1948 р. О. А. Гроссгейм раптово помер. Напевно, його відхід обмежив можливості впливу академічної науки на процес заповідання. Не має заповідного статусу ця унікальна природна перлина і сьогодні! Дуже не хочеться, щоб приведені нижче віршовані рядки стали пророчими.

Згадаєш, як шумів Самарський ліс,

Як річка укривалася туманом,

Як журавлі кричали над лиманом,

Так, наче їх порозганяли з гнізд.

Згадаєш небо лісових озер –

Там в сутінках латаття їли лосі.

Згоріло все – ніщо не збереглося,

І ліс сконав, неначе друг помер.

Пройдешся поміж сосен і беріз,

І очі затуманяться журбою.

Орлан не заклекоче над тобою.

Згадаєш, як шумів Самарський ліс…