22 березня – пам’ять 40 святих

У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання і вони зрівнювалися в правах з язичниками. Але його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство. Лікіній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо. Так переповідає історію свята 40 святих Дніпровська єпархія Православної Церкви України.

У той час у вірменському місті Севастії одним з воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його керівництвом була дружина з сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох битв. Всі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай посадив їх до в'язниці. Воїни почали молитись і одного разу вночі почули голос: " Хто витерпить до кінця, той спасеться".

На наступний ранок воїнів знову привели до Агріколая. На цей раз язичник почав вмовляти своїх підлеглих. Він став вихваляти їхню мужність, молодість і силу і знову запропонував їм відректися від Христа і тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай велів закувати воїнів в окови. Однак старший з них, Кіріон, сказав: "Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани". Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів в темницю без кайданів.

Через сім днів до Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами. Святі твердо відповідали: "Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога". Тоді він велів побити святих мучеників камінням. Але камені летіли повз них; камінь, кинутий Лісієм, потрапив в обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. В темниці воїни провели ніч в молитві і знову почули голос Господа: "Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. Дерзайте і не бійтеся, бо отримаєте вінці нетлінні".

На наступний день суд перед мучителем і допит повторився, воїни ж залишилися непохитні. Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягли, повели до озера, що знаходився недалеко від міста, і залишили на льоду на всю ніч, під пильним наглядом сторожі. Щоб зломити волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. О першій годині ночі, коли холод став нестерпним, один з воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але як тільки він переступив поріг, як впав замертво.

О третій годині ночі Господь послав відраду мученикам: зненацька стало світло, лід розтанув, і вода в озері стала теплою. Сторожа спали, не спав тільки один на ім’я Аглай. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець. Аглай нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік, позбувся свого вінця. Тоді Аглай розбудив інших стражників, скинув з себе одяг і сказав їм: "І я - християнин!" - і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: "Господи Боже, я вірую в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб і я зміг постраждати з Твоїми рабами".

На ранок мучителі з подивом побачили, що мученики живі, а їх охоронець Аглай разом з ними прославляє Христа. Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і терпіти муки до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці і повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон віддав останній подих, мати поклала його на колісницю поряд з тілами його святих сподвижників. Тіла святих були спалені на багатті, а кістки кинуті в воду, щоб християн не зібрали їх.

Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і сказали йому поховати їх останки. Єпископ з декількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.