А вже думала не пекти паски...
За матеріалами інтернет-видань
12.04.2026
86
Обіцяла собі мільйон разів, що ніколи, ні за що, ні за яких обставин не буду пекти паски. Ще чого? У них калорій без ліку, з’їси шматок – і до наступного Великодня слід без упину качати прес. Ще й возитися з ними тра цілий день, хвилюючись: зійде – не зійде, вдасться – не вдасться, спечеться – не спечеться. Навіщо такі муки, коли он у магазині/пекарні/кав’ярні які хочеш: і шоколадні, і апельсинові, і сирні. Купила – і не маєш жодного клопоту. Руки не в тісті, кухня сяє чистотою, а не припорошена борошном та цедрою.
Ірина Говоруха (на фото), письменниця, сторінка ФБ.
Так я собі казала, коли була жива мама, оскільки знала: вона завжди спече й дасть у дорогу з собою. Ще й прикрасить, припудрить, покладе в кошик червоно-цегляні яєчка та судок з холодцем. А потім вона вирішила переселитися на іншу планету й пішла одним днем. Купована випічка враз перестала приваблювати, а я ніколи не цікавилась рецептом її здоби. Бо навіщо? Мама житиме вічно, так само, як щовесни цвістимуть вишні, а щоосені падатимуть яблука в спориш чи конюшину...
Цього року теж вирішила не пекти. От просто категорично, навідріз, аж поки щось не відбулося без моєї на те згоди. Таке відчуття, що мною хтось керував, тому дочекалася, щоб рідня розійшлася, і в квартирі стало тихо, як у саду перед дощем. Одягла хустку й почала молитися. Ніби це не я, а хтось замість мене. Промовляла фрази не з молитовника, а щось своє, від серця, і пересипала їх церковним: «Господи, спаси й збережи». З імпровізованою молитвою учинила тісто (вперше в житті), замочила в апельсиновому сокові родзинки, просіяла тричі борошно. Руки рухалися впевнено, мов подібне робили упродовж кількох віків. А у вухах мамине: «Дівчата, не грюкайте дверима, сходить тісто. Не говоріть голосно, не злякайте його».
От і я не грюкала, не тупала, мовчала. Дарма, що позапланово вимкнули світло, а поки вимішувала, розболілася шия та рука, паски все ж таки вдалися. Сиджу тепер коло них і мало не плачу. На душі такий дивний спокій та благодать. Виходить, намагалася втекти від традицій, відсторонювалася, рахувала калорії й бралася за голову, заперечувала, крутила носом, демонстративно їла за столом саме яйце. Багато років бігала по колу, аж поки не прибігла туди, звідки вирушала. Усе стало на свої місця, якби ще й війна закінчилася, і мама зі свого раю подала знак…
А моя знайома Світлана Сухина ще тиждень назад теж говорила собі ,,Паски в цьому році пекти не буду". Дім розбитий, живемо на орендованій квартирі, за 4 місяці це вже друга оренда. Настрою немає, серце болить, а душа плаче за домівкою.
А вчора в гості завітали діти. ,,Ма, в пасочки будете пекти? І для нас, хоч одненьку..."
І питання закрите. Позавчора похід в магазин, учора вранці пекла пасочки.
Щасливого Вам Великодня.
Всім добра, злагоди і Миру.
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ