Коли диктатура починає пожирати сама себе. Непримітна, на перший погляд, новина з внутрішнього життя так званої московської «еліти»: фсб затримала голову правління «Русхімальянсу» Костянтина Махова за підозрою у шахрайстві в особливо великому розмірі. Здавалося б, нічого особливого. Але насправді за цією подією простежується показова тенденція.
Юрій Федоренко, командир 429-ї Окремої бригади безпілотних систем «АХІЛЛЕС», депутат КМР, радник оборонного комітету ВРУ, сторінка ФБ.
Махов – не пересічний російський бізнесмен, а людина, наближена до дачного кооперативу «Озеро». Якщо хтось не в курсі, то «Озеро» це вже давно не просто кооператив, а своєрідний мем, за яким стоїть вузьке коло колишніх «сусідів по дачі» кремлівського диктатора. Сам Махов вважається «правою рукою» мільярдера Аркадія Ротенберга – друга дитинства путіна.
Ще одна нещодавня подія – арешт генерал-майора зс рф Олександра Дембицького, який свого часу командував 44-м армійським корпусом ленінградського військового округу. Йому інкримінують убивства, вимагання, викрадення людей та інші злочини щодо підлеглих. Такі злочини в окупаційній армії давно стали буденністю. Як, зрештою, і самі арешти.
Майже щодня в росії затримують когось із помітних чиновників, представників військового командування або більш-менш відомих «воєнкорів». Найгучніший приклад крайніх тижнів – «доброволець» Олександр Лунін (на фото), який записав відеозвернення, де розповів про системні катування в окупаційних військах і пригрозив спрямувати зброю проти кремля, якщо йому не організують зустріч із путіним. Замість зустрічі з диктатором йому організували арешт.
Якою може бути подальша доля «бунтівного Луніна»? Його «обнулять», як Пригожина? Закриють на певний час у психіатричній лікарні, як блогера Іллю Ремесла? Чи, можливо, просто куплять, перетворивши на чергового кишенькового блогера, як уже траплялося з деякими іншими колишніми критиками режиму?
Втім, цікавий не стільки сам Лунін і його цепова собача доля, скільки той факт, що його звернення викликало помітний резонанс: відео швидко набрало понад 11 мільйонів переглядів. Якщо врахувати, що основна аудиторія Луніна це окупанти та члени їхніх родин, вимальовується доволі промовиста картина. Але зараз не про це.
Що об'єднує історії таких різних персонажів, як відомий топменеджер, генерал-шахрай і «доброволець»-бунтівник? Насправді перелік подібних «опальних типажів» значно ширший. Невже вони становлять реальну загрозу кремлю? У випадку топменеджера й генерала – навряд чи. Їх об'єднує інше: ще вчора ці люди були не просто лояльними до режиму, а були його складовою. Так само й аудиторія Луніна ще вчора являла собою пропутінську сіру масу. Власне, сірою масою вона й залишається, але поступово перестає бути однозначно пропутінською.
Тут виникає спокуса сказати, що путінський режим розпочав війну сам із собою або що всередині нього вже формується організований спротив. Частка правди в такому припущенні може бути: павуки в банці справді потроху поїдають один одного. Є також спокуса провести історичні аналогії, згадати, наприклад, Корніловський заколот 1917 року, коли частина російської армії спробувала захопити владу. Проте неупереджений аналіз поки що не дає підстав прогнозувати подібний розвиток подій у короткостроковій перспективі.
Але констатувати поступову дестабілізацію та деморалізацію ворога ми вже можемо. Безперечно, це позначатиметься і на якості управлінських рішень, і на загальній спроможності орди вести війну. Це добра тенденція.
Щодня рівень внутрішньої дестабілізації на болотах зростатиме і в певний момент досягне критичної позначки. Сьогодні кремлівський режим лише тріщить, завтра почне сипатися, а післязавтра – завалюватися. Як сказано в одній мудрій книзі: «Усьому свій час». Сьогодні час – бити й добивати окупанта.
Тож працюємо далі. Тримаймо стрій. Слава Україні!