Багаторівневість провини - дивовижне явище, що єднає українців у час війни
За матеріалами інтернет-видань
11.03.2026
244
Артем Чапай "Не народжені для війни", 2025
Поки хвороба вклала мене в ліжко, з'явився час і трохи внутрішньої тиші. А ця книжка точно потребує внутрішньої тиші. І ще - чесності. Як пише автор, "психологічної чесності". І це викликає повагу й довіру до тексту, що мені, як читачці, та й людині, дуже важливо.
Ганна Крітська, терапевт, біженка, мережа ФБ.
Це друга прочитана мною книжка про нашу війну, яку написав саме військовий. Першою на початку року була "Гемінґвей нічого не знає" Артура Дроня, і на неї я досі не спромоглася написати відгук. Бо ревіла над кожною сторінкою, усвідомлюючи, що за віком Артур міг бути моїм сином, а за пережитим досвідом - прадідом. І це різні книжки. Мені здалося, що якщо для Дроня найважливішою була розмова з Богом, то для Чапая - з суспільством. Тобто з нами.
І нам ця розмова може не сподобатися. Завдяки чесності, вона підіймає два найогидніші почуття, для зустрічі з якими людська психіка розробила цілий арсенал захисних механізмів, від витіснення, яке згадує Артем Чапай, до заперечення, знецінення тощо, які він прямо не згадує, але вони є. Та по порядку.
Для того, аби розбудити душу, яка більшу частину часу перебуває в теплій ванні тієї чи іншої форми ескапізму, авторові доводиться бути чесним і першим оголити свою. Цим Артем і бере, описуючи свої вагання, бажання, сльози, любов і нелюбов, згадуючи свій страх, що взагалі-то сміливо. Книжкою я зацікавилась вже тоді, коли прочитала в анотації, що це "саморефлексія, позбавлена патосу, бажань прикрасити чи сподобатись читачу". Так і є: автор не намагається сподобатись навіть самому собі, не те, що читачу. Де вдячний - дякує, де не розуміє - так і пише. Ми приблизно одного віку, тож читати виважені міркування Чапая мені було легше, ніж Дроня. Провини менше. Якоїсь такої нестерпної материнської провини...
До речі, про неї. Ще восени 2025-го я вперше почула про багаторівневість провини, описану Артемом Чапаєм, тільки не від нього, бо ми особисто не знайомі, а від Світлани Поваляєвої. В простій розмові в м. Кельн, коли я зізналась, що мені важко наближатися, бо я виїхала. І тут трапилось те, про що й Артем пише в книзі тільки іншими словами: найменше пафосного осуду я бачила якраз від тих, кого війна зачепила найбільше. Й не випадково зачепила, а торкнулась, вирвавши найдорожче. І тоді Світлана просто пересказала мені ці слова, які зараз наведу цитатою з книжки Чапая:
"В армії теж існує почуття провини за те, що робиш недостатньо чи перебуваєш у кращих умовах, ніж інші. Багаторівневість провини - одне з дивовижних і для мене несподіваних психологічних явищ на війні. На Україну напала росія - а соромно українцям... Якщо ти жінка й у тебе діти - соромно, що не можеш повноцінно допомагати в обороні. Якщо можеш і ти волонтер або волонтерка - ти все ж не в армії. Якщо в армії - то ти... не безпосередньо на передньому краю. Якщо таки на передовій... - ти офіцер, а не рядовий. Спиш на ліжку. В бліндажі, але не в окопі. Якщо рядовий на землі в окопі - ти живий, а твій друг уже ні."
Попри те, що в мене ще багацько закладинок як для книжки на 120 сторінок, зупинюся на цьому. Для мене, як гештальт-терапевтки, є різниця між соромом і провиною, однак ми часто маємо змішані відчуття, тож все так. І якщо поглянути на провину, як на маркер тієї групи людей, з якими я хочу бути, але не можу (з різних причин, та найчастіше тому, що зробила інший вибір), все стає на місця. Провина - нитка, що зв'язує мене з ними, принаймні подумки (і не лише: від цього почуття ми робимо донати, більші за те, що могли б віддати безболісно, іноді залізаючи в борги).
Ніколи в житті ми не відчуємо провину перед тими, до кого нам немає діла. І добре. Це свідчить про те, що українці - таки єдиний організм, попри те, що в різних місцях. І це дає надію мені, як біженці, бути прийнятою назад, а це важливо. Дає надію суспільству зцілитися - тобто доторкнутися до усіх його рівнів, стати цілим. Адже є багато тих, кого провина зупиняє від наближення. Провина й сором. Просто вони, може, не так багато над цим рефлексують.
Дуже вдячна Artem Chapeye за вашу книжку! За вашу службу! І за сміливість про це розповісти без прикрас.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ