«Де душевне світло, там молитва випускає метеликів із рота..»

Учорашнє сходьбище в Києво-Печерській Лаврі всієї псевдоканонічної секти оглашенно-московського патріярхату вкотре показує, наскільки плюгавою й бридкою є вся естетика русо-ортодоксії.

Оці всі батюшки з опуклими черевами, довгим сивим волоссям, що прилипає до спітнілих ший, із цапиними борідками, в чорних сарафанах під балоновими куртками; всі ці целованія жирних рук і скляні очі в зазомбованої пастви… Продавці й покупці порожнечі.

У таких ретро-спільнотах (відсталих, пуританських, забичених) особливо помітно, як молитва й віра з потужних духовних понять зійшли нанівець до рівня чогось архаїчного, допотопного й віджилого. Літургійні слова зринають з вуст злих, обмежених гремлінів, які чим більше промовляють завчених текстів, тим менше світла стає навкіл.

Їхні роти однаково натхненно вимовляють лайку й осанну, причому осанна своїм духовним вельзевулам їм вдається найкраще, позаяк осанна – це лайка в унісон. Ортодоскальні старовіри з резервації, уламки дореволюційного часу краще б не зберігали свою віру, бо то антиреклама.

З гундяєвського натовпу на нас дивиться стареча деменція, а вона завше дивиться пусто й розсіяно. Неозброєним оком видно, що ці біороботи на віру напоролись. Вставні щелепи всіх цих «вірян» чудово годяться для загризання.

Де душевне світло, там молитва випускає метеликів із рота, а тут я бачу тільки саранчу і клешні. В атеїстів більше людяності, ніж у цих ходячих мерців московського патріярхату.

З авторського telegram-каналу Остапа Дроздова Ostap Drozdov