ДО 80-ЛІТТЯ АВТОРА ПІСНІ «РОСТЕ ЧЕРЕШНЯ В МАМИ НА ГОРОДІ» (Публікація Валентини БРЯЗГУНОВОЇ)

За матеріалами інтернет-видань 08.01.2026 384

"Священник його відразу впізнав і запитав: «Це ви написали «Росте черешня в мами на городі?» Анатолій Горчинський кивнув головою і тихенько промовив: «Я...» «Вам усі гріхи прощено...»

Ось у мене дві «кольорові» фотографії 1940-х. Я знайшов їх у величезному архіві Анатолія Горчинського. Маестро був не лише автором і виконавцем власних пісень, був ще й режисером. Ось ця головна професія, закінчив Київський театральний інститут, відіграла важливу роль у збереженні кожного папірчика, документа, віршів, які стали і не стали піснями, вирізок з газет і журналів, написаного власноруч. У папках залишилися всі його вистави, їх було 108!

Серед величезної кількості фотографій привертають увагу ось ці дві, «кольорові», де він сам. І ще одна збереглася така ж. На ній його перше кохання.

Колір прийшов в радянське фото десь аж у 1960-х. Були намагання мати подібні знимки. Тож їх розмальовували. Не знаю хто це робив і як. Але вони дійшли до наших днів. Пригадую, як з’явилося в нас удома «кольорове» телебачення в другій половині 1960-х. Тато купив триколірну плівку-накидку на радянське «диво» — телевізор «Весна-3» (ручки перемикання каналів швидко ламалися, умільці брали в руки обценьки, плоскогубці лише з’являлися).

Анатолій Горчинський не любив недомовленостей, не сприймав напівтонів, старався бути чесним, як зі своїми жінками, так і у творчості.

А ще він ніколи нікого не засуджував. Навіть нещасливе кохання — також натхнення для істинного художника. Мав вроджену якість, якою наділені рідкісні люди. Писав і про нерозділене кохання, в кожній такій пісні Анатолія Аркадійовича — насамперед жінка, ідеальна жінка, в його розумінні — Муза і Богиня.

«Одеса. 21 травня 1960 року. Привіт, Анатолію! Моє перше і незабутнє кохання! — писала в листі Жанна Коваленко (в дівоцтві — Борошенко). — Давно хотіла тобі написати, адже не раз чула по радіо твої пісні, подумки вітала тебе і сердечно бажала успіху. Мені 34, а як би хотілося повернутися в ті роки, коли було 17. Фастів, травень, місяць дружби і кохання. Перші зустрічі, перші квіти... Ніколи не забуду твій перший букет з півоній, великих садових маків, волошок, колосків і троянд. Вони були чисті і свіжі, як в той час ми з тобою. Пам’ятаю, як твій конкурент, а мій залицяльник, невдаха Володя Чернецький розбив свій букет в огорожу. Тепер, мабуть, так не зустрічаються. Все було прекрасно. Пам’ятаєш, як ми сміялися? У нас було все невинне, чисто дитяче. Але пронісся якийсь ураган, і ми розійшлися. Час злетів, а я ніяк не можу цього «нашого» забути. Хоча вже двічі була заміжня, маю двох дітей (доньку і сина), переїхала з Фастова у Вигоду, на Станіславщину. Я зараз на морі, а подумки з тобою, у Львові. Десь в році 1957 чи 1958 гуляла по Хрещатику і остовпіла: побачила тебе в гамірній компанії. Шкодую, що не відважилася підійти. Як ти тепер живеш, моє кохання? Довго тебе шукала, доки не дали адресу театру ім. Марії Заньковецької. Два роки тому була в нашому Фастові, все так змінилося, мене ніхто не впізнає! Толюню, друже мій рідний, нічого не хочу в тебе, просто вкотре хотіла сказати, що ти справжній і незабутній. Таких майже нема. Нехай ця вісточка не наробить біди в твоїй сім’ї, знищ листа відразу. Будь коханим і щасливим! Хочу, щоб ти залишався успішним, бо вартуєш цього».

Нам властиво домагатися почуттів іншої людини з великими труднощами, тільки тоді вони мають для нас якусь цінність. Тому нам і не відповідають на кохання, яке прийшло, як особливий подарунок — без переживань, без сліз, безсонних ночей. Є й інший бік: наш обранець притягується до нас, як магнітом. І як тут не вірити в афоризм: «Чим менше жінку ми любимо, тим більше подобаємося ми їй».

Де є любов, там є життя. Щасливий той, хто зустрічає в житті свою любов, в когось вона єдина, а в когось... Є мільйони людей, які не відчули цього блаженства.

Він не судив, і ми його не будемо судити...

До віри його прив’язала мама, коли був ще хлопчиком і співав у церковному хорі в рідному Фастові. Напередодні свого 80-ліття Маестро пішов до сповіді. Священник його відразу впізнав і запитав: «Це ви написали «Росте черешня в мами на городі?» Анатолій Горчинський кивнув головою і тихенько промовив: «Я...» «Вам усі грізхи прощено" - мовив священикє