І иття не вистачить, щоб знайти і забрати всіх загиблих (Як працює пошукова група «Плацдарм»)

Від початку повномасштабного вторгнення пошукова група "Плацдарм" повернула з поля бою майже чотири тисячі тіл загиблих. Серед них — українські військові та російські солдати, яких передають для подальшої репатріації.

Як проходить огляд тіл, що допомагає встановити особу військового та чому ця робота важлива Суспільному розповів керівник пошукової групи "Плацдарм" Олексій Юков. Далі — пряма мова.

Де працюють пошуковці

Більше Донецька, Харківська область, буває і Запорізька, і Сумська. Де є можливість, де є якісь можливості відпрацювати, ми стараємось там відпрацьовувати. Зараз вже оглянули два тіла військовослужбовців Збройних сил України. При одному були виявлені довідки РТЦК. На жаль, при першому військовослужбовці не було виявлено ні особистих розпізнавальних знаків, ні документів. Але ми дуже сподіваємось на забір ДНК, який надасть вже можливість встановити особистість нашого героя.

"Найголовніше — це знайти людину"

Найголовніше — це знайти людину. Тобто всі інші процеси — це вже фактизація. Тобто розуміння того, що є з чого брати забір для ДНК. Бувають такі випадки, коли тіла повністю вигорівши і немає, де взяти забір для ДНК. Тому що кісткові рештки знищені, і біологічний матеріал фактично знищений. Але стараємось локаційно, якісь дрібнички. Це можуть бути якісь кільце, хрестик, ланцюжок. Тобто якісь речі, які могли бути при людині, по якій рідні зможуть впізнати. Тому що, наприклад, забір ДНК вже не дасть результату.

Олексій Юков. Суспільне Дніпро

Пошуківці також документують поранення

Дуже важливо документувати різні поранення. Бувають випадки, коли людина розстріляна, її катують. І це ураження не бойові. При катуванні, як його взяли в полон і людину знищили — це військові злочини. І військові злочини повинні відрізнятися від того, що ми бачимо. Ми повинні розуміти, що людину катували, людину вбивали, над нею знущалися. Тому всі ці моменти, коли будуть розкривати справи стосовно вбивств українців і цивільних людей, і військових, ми повинні розуміти, що є база, завдяки якій у нас потім будуть справи по тих людях, які були замучені, закатовані, вбиті.

В одного з військових були звʼязані ноги. Так, зв’язані ноги. Дивіться, це може означати декілька варіантів. Це міг бути полон, могли бути знущання, або могли тягти за ноги. Тобто, мотузка наділи, і тягли його, витягали, може, з поля бою ще кудись. Це декілька варіантів. Стверджувати одразу, що це може бути спеціально зв’язані ноги, тому що руки не зв’язані, зв’язані тільки ноги. Тобто, можливо, тягнули.

Пошуківці співпрацюють з бригадами

Ми співпрацюємо з бригадами. Зараз працюємо з К-2 і з 66 бригадою. Завдяки спільним діям нам вдається евакуювати тіла загиблих. Тому що деякі ділянки дуже важкі, щоб до них дістатися. Замінування там і так далі. Літають постійно ворожі дрони і моніторять небо. Ми повинні розуміти, що кожен вихід може бути останнім. Але завдяки сумісним діям нам вдається разом забирати тіла. Тобто їхня безпека, наші заходи, наші пошукові дії.

Якщо навіть є конкретна локація, де лежить одне тіло, то коли починаємо роботу, то ми знаходимо окрім одного ще більше десяти тіл. Тобто як наших військовослужбовців, так і супротивника. Тому ми евакуюємо тіла всіх загиблих. Як російських солдат, які тут лежать, щоб їх передати на репатріації, так і військовослужбовців Збройних сил України, щоб вони могли бути достойно поховані. Тому що кожен з них достойний вищої поваги.

Особисті речі загиблих. Суспільне Дніпро

"Ми намагаємось забрати людину повністю"

Ми намагаємось забрати людину повністю. Тобто не просто висмикнути там руку, а через п’ять років ногу, ще щось буде діставати, і родина постійно перебуватиме в цьому стресі поховання. Тобто ми повинні розуміти, що людина пішла туди воювати, захищати майбутнє наших дітей, і вона загинула. Тому ми повинні розуміти, що повернення таких хлопців — це не просто місія, це обов’язок людини.

Тіла російських солдат обмінюють на тіла українських військових

Тіла російських солдат йдуть на обміни на тіла наших військових, які перебувають на окупованій території. Це перше. Друге, якщо ми хочемо знову тут собі братські могили російських солдат, якщо ми хочемо нести відповідальність за тіла російських солдат, якщо ми хочемо, щоб через 80 або 100 років вони знову сюди прийшли і сказали "тут воювали наші діди", то, пробачте, я не хочу цього. Я не хочу російських смертей на нашій території. Я не хочу їхніх загиблих солдат на нашій території. Всі російські солдати повинні бути там, де їм місце — на своїй землі.

Різниця між нами в тому, що ми захищаємо те, що нам по праву народження, а вони прийшли вбивати нас і зробити так, щоб те, що нам по праву народження, його не було. Тобто не було майбутнього, не було України.

"Я хочу всіх повернути додому"

Я хочу всіх повернути додому. Щоб вони бачили, щоб російська сторона бачила, скільки їхніх загиблих. Щоб вони отримали ту біль, яку отримали ми. Оцей пакет безглуздя. І вони його отримують. І я бачу, що вони пишуть. Їм не подобається те, що вони бачать. І це вже дзвіночок в їхні голівочки, може час закінчувати.

Ми хочемо жити в тій країні, яку ми обрали. Хочемо ростити тут дітей, радіти життю, обіймати своїх батьків, близьких, рідних. Ми не хочемо збирати тіла загиблих воїнів. Я вже втомився збирати з Другої світової війни. Я думав, що в мене життя не вистачить там, але я бачу, що тут коїться. У мене і тут не вистачить життя, щоб забрати всіх цих загиблих, як російських, як українських і цивільних. Це безглуздя, війна — це зло. У прямому сенсі цього слова. Коли ми кажемо про зло, то війна є прямим прикладом цього зла, тому що вона в себе вбирає все — ненависть, вбивство, насильство, знищення всього живого. Тобто ось це — це війна.

Пошукова група "Плацдарм". Суспільне Дніпро

Пошукова група "Плацдарм" евакуювала майже чотири тисячі тіл загиблих

Працюємо у будь-яку пору року. Це не має значення. Має значення одне — повернути кожного загиблого додому. Це найважливіша місія. А які вихідні? На війні? Які можуть бути вихідні, коли нас вбивають? Давайте відпочинемо, поки нас вбивають. Там так само сидить якийсь хлопець в окопі і чекає, що його побратима хтось забере, тому що він не може сам витягти. І я повинен робити собі якісь вихідні? Ми не можемо брати собі якісь вихідні, тому що нас чекають, нас чекають ці душі полеглих. Вони нам довіряють. Вони дали таку можливість довіри. І я не можу нехтувати цим. Я не маю на це права ніякого.

Майже 4 тисячі тіл (евакуювали — ред.). Це тільки наша пошукова група. Я не вважаю там евакуації. Тобто це ручками своїми, ніжками ми пройшли і забрали ці душі з того пекла. Це наші цифри.

І я не збираюся здаватись, поки вони там лежать. У мене немає на це права. Ні морального, ні духовного.