ХТО НЕ СХОВАВСЯ - МИ НЕ ВИННІ

В ранньому дитинстві чи не всі полюбляли грати в жмурка. Це коли хтось один затуляє очі чи й справді жмурить їх, а потім гукає: «Я іду шукать, хто не заховався, я не винуват!»  Хоч здається, що у нас зараз мова зовсім про інше. Про те, що у такому місті, як Новомосковськ, останнім часом ну дуже активно, майже з азартом займаються в першу чергу різними рівнями ремонтами доріг та вулиць, а також упорядкуванням і благоустроєм майданів, скверів і парків. Щодо вулиць та доріг, то перевагу віддають так званим ямковим ремонтам, і чимало з них натхненно ремонтували уже кілька разів цього року. Щоб, значить, не викликали у городян нарікань!

Дійсно ніби нічого поганого у цьому немає.  Навпаки честь і хвала міській владі! Дбає ж, у поті чола, про земляків. І чи не усі чиновники новомосковської мерії цими днями щиро здивувалися, що їхні виборці несподівано обурилися: скільки можна там і тут заліпляти дірки та ями – все одно наче, що замазують народу очі!?  Ще й докоряти кинулися мешканці, що це ніяка зовсім не турбота про містян, тобто і не благоустрій щирий, а елементарне «освоєння бюджету». Задля того, щоб на вітер вилітали мільйони.

А вітер то не простий, а чарівний: за кожним разом, тобто за кожним черговим ударним ремонтом вулиць і доріг явно заносить в кишені запопадливих місцевих діячів неабиякі суми гривень.

А виник цей «конфлікт інтересів» між городянами і міською радою, якщо хочете знати, з вельми «цікавої» причини. Бо тут давненько уже, як ціла група небайдужих жителів домагається, щоби влада зайнялася тими ж ремонтами старих і будівництвом нових, але… бомбосховищ. В Україні іде війна, і снаряди вибухають. А прильоти ракет діставалися уже й сюди чи в близькі від міста інші населені пункти. Це раз. По-друге, воно ж бо смішно - або як і в насмішку - коли оголошують повітряні тривоги і настирно закликають прямувати мерщій та ховатися в укриття, а де ті укриття – ніхто ж до пуття не знає.

Точніше, їх тут не густо. Ще точніше – належним чином підготовлених то практично й немає. За останніми даними у Новомосковську мешкає понад 70 тисяч усіх разом малих і старих, молодих і середнього віку. А бомбосховищ нараховується аж 18-ть. І то це ще й, як зізнався один з чиновників мерії, який побажав залишитися інкогніто, гучно сказано. У пристойному стані лише вісім з них. Це ті, котрі «контролюються» трубним заводом Інтерпайп-НМТЗ. Решта, які з натяжкою можна вважати «більш-менш задовільними, суто «відомчі» - належать тутешньому Укртелекому, хлібозаводу, меблевій фабриці, а також залізничникам та шпалопросочувальному підприємству. Отож вони до сховищ «широкого вжитку» не належать – швидше призначені «для своїх» і, як то кажуть, не доступні «пересічним» городянам.

У комунальній власності лише одне тут бомбосховище, котре спромоглося підготувати КП «Новомосковський комбінат комунальних підприємств». Тому виходить справді, що «в разі чого» сховатися від ворожих обстрілів і бомбардувань у Новомосковську мало кому вдасться – мало кому пощастить. Зате знову «в разі чого» багатьом не буде шансів залишитися живим. І що, міські очільники вважатимуть, наче вони не винні?