«Мої діти тут спокійно сплять, і це важливіше за все», - Олена Соколовська

Ми йшли з Лєною по стежині густого лісу на горі Шванберг поблизу Кітцінгена, де кілька століть тому мешкала німецька графська родина, і кожна рослина цього унікального маєтку говорила про заможність і розкіш визначного місця.
- Лєн, ти не жалкуєш, що нині тут, у Німеччині?
- Ні, я щаслива. Мої діти спокійно сплять. І коли я на них дивлюся таких, то для мене  решта мало важить.

Я відвертаюсь, ніби побачила нову квітку, щоб Лєна не угледіла моїх сліз.
Справжнє материнство воно таке, - говорю подумки сама собі, і не можу продовжити бесіду.
Повертає до тями величезний ліс, неймовірний вид з гори, де туман розтає, як в долонях морозиво, легкі хитання сосен та смерек після дощу, старовинний фонтан і красивий равлик, що прямував назустріч бажаній вологості.

Лєна вирішила вивезти двох дітей з України в перші дні російсько-української війни. Вона спочатку зупинилася у Львові, згодом через знайомих дісталася Німеччини і зупинилася в Кітцінгені. Це невеличке ( 30 тисяч мешканців ),  зелене місто в землях Баварії, де темп життя дуже нагадує спокійну прогулянку. У річці Майн безтурботно плавають лебеді і качки, до яких наближаєшся на відстані руки і вони не тікають, а роздивляються тебе уважно.   Півторарічна малеча подорожує на велосипедах разом з мамою в спеціальних кріслах і почувається в безпеці, адже круті ровери тут - найбільш популярний вид транспорту після автомобілей. У зеленій тиші поблизу набережної Майна стоять презентабельні мобільні будиночки на колесах, де господарі влаштовують барбекю або випробовують себе в настольних іграх. Одним словом, розмірене мирне життя...

І як його не вистачає нашій Україні! Мій телефон втомився мені підказувати , що у Дніпрі об'явлено сирену, за нею ще одна, потім знову...
З Лєною за три дні я побувала в трьох німецьких містах.

Вюрцбург вразив середньовічною фортецею та  музеєм, де збережено чимало старожитностей із побуту вюрцбурзьких єпископів:  піч, годинники, посуд, картини, яким по кілька сот років. Неймовірної краси речі. Свічка, яка намотана на осердя, як макаронина. Столове срібло. Музичні інструменти, меблі. Скульптури з дерева, немов живі. Загалом все найчарівніше, що могли створити в той час майстри.
Природа дихає в унісон збереженій  середньовічній пам'ятці. Річка Майн і виноградники ласкаво огортають елегантний замок своїми живильними силами.
Емоційний вибух накрив добре, що після огляду фортеці мовчала годину. Мозок розкладав по файлах побачене і зворушливе.

Ротенбург приголомшив музеєм Різдва, де посеред травня живе  новорічна казка. Місто має купу місцевих легенд про мерів.  Зокрема, Георг Нуш не дав завойовникам спалити місто, на спір з ворогом випив відразу понад 3 л вина.
А бургомістр Топплер був настільки азартним і фартовим, що всі виграні кошти спрямовував на розвиток Ротенбургу і його процвітання. Через заздрість його вбили, але  досі зберігають його дім,  герб з гральними костями над воротами і передають славну історію приїжджим.
За переказами, у місцевому протестанському храмі святого Якова зберігається в спеціальній капсулі капля крові Ісуса Христа.
Ротенбургу багато не потрібно, щоб захопити когось в полон. Це може бути стара винна діжка, виставлена біля порослого мохом кам'яного фонтану або обрамлені квітами вікна яскравих фахверкових будиночків, або середньовічна перчатка рицаря...

Нюрнберг захопив архітектурою і численними вуличними скульптурами, які треба уважно роздивитися, перш ніж сформується особисте враження. Музей історії Нюрнбергського процесу, величні церкви, фонтани, башти з годинниками і чимала кількість різноманітних мас-маркетів та кафе для шопінгу туристів і містян. Для них навіть зберегли місце, позначене скульптурою бика, де у XVI столітті розташовувався м'ясний ринок, і вся площа заливалася кров'ю забитих тварин.

Про більшість цих визначних пам'яток я дізналася від Лєни. Вона  - чудова оповідачка і добре знається на німецькій історії через свою допитливість та інтерес.

"Мене завжди цікавило багато що. Я їду в авто по автобану і бачу сокола, який шукає здобич, часто спостерігаю за фермерами, які тут обробляють виноградники. Їх просто сила-силенна. Баварія славна своїми винами. Мені надзвичайно жаль збитих на автодорогах лисиць та їжачків, бо природа - це наша тонка людствозберігаюча оболонка", - розповідає Олена Соколовська.

За її словами, саме наше милосердя впливає на чиєсь життя. Вона надзвичайно цінує милосердя  рятівників її родини від війни- протестантську громаду КІтцінгена - BAUHAUS. Її опікун  - пастор  Харальд -  переймається численними проблемами прибулих з України і вважається беззаперечним авторитетом серед них. Зрозуміло, що тільки сонце може обігріти всіх, але намагання  пана Харальда допомогти абсолютно незнайомим людям  підтверджують його найвищу людську чесноту - милосердя.
 - Лєн, ти не боялася залишити батьківщину і підкорювати нову, невідому землю?
- Ні, -  впевнено промовила  Олена Соколовська.

"Я завжди знала, що в мене є Батько. БОГ. Він веде мене і не дасть мені нічого поганого. Я вивчила мову, діти теж стараються, навчаються, пересіла на свою бірюзову "реношку", тепер вільна їхати будь-куди.  Працюю. І кожного божого дня дякую ближнім людям, які мене оточують. В громаді мешкають представники різних національностей, з усіма мені комфортно і дружньо, так як і має бути людині", - поділилася жінка з космополітичними поглядами.

Чесно кажучи, я давно не спілкувалася з людьми такої високої позиції. Зазвичай, ми обертаємося навколо своїх нерухомих осей, і не мислимо так масштабно.
Припускаю, що такі, як Олена Соколовська, ніколи не відчувають самотність. Бо у небі - сокіл, у воді - сонячний зайчик, на землі -  дивовижний равлик, а попереду  - нові горизонти і досягнення. Її зусиль вистачить і для родини, і нової країни, бо в серці - мир і згода з собою. Як же важливо це носити в собі і випромінювать для інших!
Дорогою додому  я розмірковувала, як  українка, в державі якої триває жорстока російська війна на виживання, зуміла в собі надійно запечатати мир і гармонію, для себе, дітей, оточуючих... І не кажіть, що через спокійні дні і ночі в Німеччині. Хіба вони можуть бути такими, коли в Україні залишився син,  чоловік, донька з чоловіком-військовослужбовцем?