Булінг серед підлітків давно не обмежується образами у школі – він переходить у публічні приниження, побиття, цькування в чатах і мовчазну згоду свідків. Психологиня Катерина Войтусик пояснює, чому такі історії не можна списувати на "важкий вік” і як дорослі мають реагувати, щоб зупинити насильство.

Історії на кшталт тієї, що сталася у Кам’янському, часто намагаються звести до дитячих розбірок або звичайної сварки. Але насправді за такими випадками стоїть значно серйозніша проблема – приниження, насильство і відчуття безкарності, яке лише підживлює нові подібні історії.

Булінг серед підлітків давно вийшов за межі шкільного коридору. Сьогодні це не тільки насмішки чи образи, а й публічне приниження, тиск групою, зйомка на телефон, поширення відео і цькування в месенджерах та соцмережах. Саме тому один резонансний випадок часто виявляється не винятком, а лише моментом, коли проблема стає видимою для всіх.

Психологиня, сімейна консультантка та арт-терапевтка Катерина Войтусик каже: найгірше, що можуть зробити дорослі в такій ситуації, – це не відреагувати.

Фото: Катерина Войтусик

"Перше правило – не ігнорувати. Ігнорування насильства фактично толерує його. Якщо дорослі не реагують, агресор іде на наступне коло, і воно часто буває ще жорсткішим", – пояснює вона.

За словами фахівчині, підліткова жорстокість дуже часто тримається не лише на поведінці кривдника, а й на мовчанні свідків та запізнілій реакції дорослих. Коли діти бачать, що ніхто не втручається, агресія починає сприйматися як щось допустиме.

Ще одна проблема в тому, що для сучасних підлітків майже немає межі між офлайн і онлайн. Якщо раніше знущання могли закінчитися після школи, то тепер вони продовжуються в чатах, Telegram-каналах і соцмережах. Саме тому, каже Катерина Войтусик, поради, які працюють у випадках кібербулінгу, часто актуальні і для офлайн-агресії.

"Говорити треба навіть тоді, коли дитина не жертва, а лише свідок. Розмова має бути спокійною, без тиску, без сорому і без звинувачень. Дуже важливо, щоб дитина не боялася розповісти, що сталося", – каже психологиня.

На її думку, одна з найпоширеніших помилок дорослих – одразу переходити до звинувачень або зосереджуватися лише на покаранні. У таких випадках дитині важливо передусім відчути, що їй вірять, що її не висміють і не залишать із проблемою наодинці.

"Не можна критикувати саму дитину. Вона може злякатися, може не знати, як правильно реагувати, може мовчати через сором. Але це не означає, що з нею щось не так. Дитина має розуміти, що вона цінна і що по допомогу можна звернутися", – підкреслює Войтусик.

Фахівчиня радить дорослим не відмахуватися від тривожних сигналів, а діяти послідовно: спокійно поговорити з дитиною, зафіксувати те, що сталося, і повідомити тих, хто може вплинути на ситуацію – батьків, школу, психолога. Якщо йдеться про систематичне знущання або фізичне насильство, мовчати тим більше не можна.

"Треба повідомити тих, хто може повпливати на цю ситуацію. Якщо є можливість - говорити з батьками кривдників. Якщо ситуація серйозна, дорослі повинні втручатися", - наголошує вона.

Окремо Катерина Войтусик звертає увагу на те, що профілактика булінгу починається не в момент скандалу, а значно раніше – з того, як дорослі вибудовують контакт із дитиною. Коли підліток знає, що вдома або в школі його вислухають без осуду, шансів замовчати проблему стає менше.

"Дитина має знати, що може звернутися по допомогу і що поруч будуть люди, які стануть на її бік. Це базове відчуття безпеки – одна з найважливіших речей у профілактиці булінгу", – каже психологиня.

Історія з Кам’янського показала одразу кілька важливих речей: підліткова агресія стає дедалі публічнішою, свідки часто не зупиняють насильство, а дорослі нерідко включаються вже після розголосу. Саме це і робить булінг особливо небезпечним - він швидко перетворюється з одного епізоду на модель поведінки.

Булінг не минає сам по собі. Якщо його не зупиняти, він лише змінює форму - від насмішок переходить до публічного приниження і фізичної агресії. Саме тому найважливіше в таких історіях - не чекати, поки стане ще гірше.