На передовій загинув легендарний фотограф «Джон» Володимир Миронюк
За матеріалами інтернет-видань
01.10.2023
828
Герой-фотограф Володимир Миронюк загинув на передових позиціях під Курдюмівкою з фотоапаратом у руках, з кадрами останнього, найризикованішого репортажу...
На шляхах війни тисячі людей знали його за позивним "Джон", в фейсбуці - WM Blood Йому тепер навіки 59 років.
І описати його особистість дуже непросто. Українець, громадянин США, в Америці він працював багато років водієм-далекобійником. В Україну він приїхав надовго, коли почався Майдан.
Миронюк не був професійним журналістом. Він не був професійним фотографом. Він не був професійним солдатом.
Але його вражаючі фотографії бачили багато людей, і щоб робити таке там, де він був на фронті, треба мати велике серце та витривалість воїна.
Я запитав його одного разу:
"- Чому ти не хочеш працювати журналістом у команді?
- Мені краще бути одинаком. Мене не цікавлять великі гроші, завдання, мені не треба посвідчення. Мені важливо, коли видатні герої пишуть мені і питають - "пам'ятаєте, ви нас фотографували там-то на фронті - можете вислати фото?" А ще, мене часто розшукують зараз, коли треба знайти останні фото загиблих - і кілька разів було так, що єдине фото, які залишились про людину на її могилі - моє. Я відчуваю себе корисним бути там, серед них, і я цим пишаюсь.. А на життя мені якось друзі допоможуть - мені треба дуже небагато".
В Америці "Джон" любив фотографував красоти природи. А в Україні він відчув поклик фотографувати героїв. Він з 2014-го став одним із людей-талісманів на фронті, і віддячував фотографіями кожному солдату, якого зустрічав.
Він любив сміливців, які ризикують собою заради високих цілей, він радів, що може знімати у моменти найбільших випробувань справжні обличчя справжніх героїв. Він потрапляв на фронт без всяких дозволів, тому що любив воїнів, відчував їх, і легко здобував довіру. Коли було треба, він брав до рук зброю або сідав за кермо. Не раз безпосередньо брав участь у бойових діях як доброволець, за ним не треба було доглядати та охороняти. Він вів себе на фронті як звичайний боєць, і таким чином мав можливості знімати там, де максимальний ризик.
"Джон" бував на усіх ділянках фронту, він не знав страху та втоми, якщо була можливість опинитись у вирі подій. Це фото ми зробили разом, коли переправлялись у Сіверськодонецьк у червні 2022-го.
Останній репортаж Володимир Миронюк зробив кілька днів тому на позиції української піхоти, де ворог атакував та багато годин вів ураганний обстріл. Три дні його тіло не могли забрати через щільний обстріл.
В архіві Володимира Миронюка унікальні кадри дуже багатьох українських героїв, чудові портрети, за якими багато історій.
Друзі "Джона" просять допомогти знайти такий заклад у Києві, який організує фотовиставку Володимира Миронюка з його фронтовими фото. Якщо у когось є така зацікавленість - відгукніться, я зконтактую. Це величні кадри нашої історії, які закарбовані у обличчях героїв навіки. Це пам'ять про "Джона", якого ми не забудемо.
Юрій Бутусов, військовий кореспондент, сторінка ФБ.
Найхоробріша людина, яку я зустрічав.
В ніч на 25 вересня ми з побратимами вперше заступили на нові позиції. Це були передові позиції перед Курдюмівкою, буквально за тиждень до того звільнені нашими штурмовиками. А ми були тою піхотою, яка мала на них закріпитися і їх утримувати.
Позиції були справді складні, відстань до позицій ворога була близько 70 метрів, і вони були перед нами по фронту шириною в 180 градусів.
Ми заступили на позиції вночі, поки було відносно тихо. Пекло почалося на світанку.
Для всіх нас це був перший вихід на таку складну і гарячу позицію.
А потім трапилося щось таке, чого я ніяк не очікував. З-за брусвера з‘явилася голова, в шоломі із українським прапором і з фотоапаратом в руках. Він сміливо лежав перед нашим окопом і фотографував нас, поки ми щільно набилися в яму і забивали набоями магазини.
Ми ледь його вмовили застрибнути до нас всередину і заховатися. І він це зробив, але тільки після того, як зручно встановив свою відеокамеру назовні, щоб знімати нас.
Попереду у нас був цілий день війни разом, пліч-о-пліч. Джон допомагав мені заряджати магазини для хлопців, і навіть іноді робив це швидше за мене. Іноді нам вдавалося говорити. Він був сповнений оптимізму. Іноді, щоб перемкнути нас на розмову про щось хороше, він пропонував поговорити про жінок. І захоплено розповідав про обох своїх дружин. Іноді хтось із наших, традиційно, по-солдатськи починав бурчати на керівництво і на долю - тоді він різько перебивав і не давав розкисати. Натомість, розповідав про приклади хоробрих, безстрашних людей. І найбільше про легендарну Тайру.
Наша війна тривала від світанку до обіду. Ми відбили кілька штурмів і збили кілька дронів. Від перегріву стволів і клинів, у нас лишився вже тільки один робочий автомат. І тоді їм таки вдалося дістати нас точними скидами з дронів, і в один момент, всі ми в п‘ятьох отримали поранення, а потім наступні…
Мабуть, Джону дісталося найбільше, в тому хаосі було складно щось зрозуміти. Але вечірньої евакуації він вже не дочекався…
Прощавай, друже! Дякую тобі за твій оптимізм, сміливість і твої сповнені любові очі!
Андрій Одарич, військовослужбовець ЗСУ, ФБ.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Telegram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ