Наше слово не ввібгати у сухі трактати...

21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято запровадили у листопаді 1999 року з метою захисту мовної і культурної багатоманітності.

Згідно з історією свята, 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які протестували проти урядової заборони на використання в країні рідної, бенгальської мови.

Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови.

Цей день українці відзначають з 21 лютого 2000 року.

Друзі! Вітаємо вас зі святом гуморесками Павла Глазового.

«МОВА ВЕЛИЧАВА»

Якщо в нашій безталанній мові

Набереться двісті тисяч слів,

То за кожне українське слово

Вже поклали сто голів…

Нашу мову величаву

Чуємо не всюди.

І не мова винна в цьому –

Винуваті люди.

Не вживеться щира мова

З кволими рабами,

В яких думка на припоні,

Язик за зубами.

У чиновницьких чуланах,

Де столи дубові,

Де неволя і сваволя,

Тісно нашій мові.

По крамницях та пивницях,

Де й повітря п’яне,

Гасне, в’яне слово наше

Степове, духмяне.

Не для “куплі” мова наша

І не для “продажі”.

Не для того, щоб базікать

На ледачім пляжі.

Наше слово не ввібгати

У сухі трактати,

Щоб лакейством хліба кусень

Підло заробляти,

Щоб брехати, щоб дурити,

Забивати баки,

Позичаючи нахабно

Очі у собаки.

На зачовганих асфальтах,

Де смолою пахне,

Наше слово крила губить,

Наша мова чахне…

НАШІ ХЛОПЦІ

Іде вуйко Хрещатиком –

Приїжджа людина.

Запитує у зустрічних:

– А котра година?

Перехожі пробiгають,

Позиркують скоса.

Той рукою вiдмахнеться,

Той відверне носа.

А тут раптом двоє негрів

Вийшли з гастроному.

Один глянув на годинник:

– Зараз чверть на сьому.

Вуйко низько поклонився.

– Дякую, шановнi!

Значить, є ще у столиці

Україномовні.