24 серпня, на День Незалежності, росія по-своєму "привітала" Україну зі святом. Цього дня російські війська здійснили близько 200 вильотів літаків, випустивши по території України десятки ракет, зокрема з повітря. Повітряна тривога на День Незалежності сумарно була оголошена 189 разів і тривала від 3-х до 14-ти годин у різних регіонах.
Така авіаційна активність змусила ще раз згадати про систему протиповітряної оборони (ППО).
Ще одним нагадуванням про важливість захисту неба стали новини про військову допомогу із Заходу. Впродовж серпня про намір надати Україні озброєння для посилення ППО оголосили одразу три країни: США, Німеччина та Іспанія.
В уявленні багатьох українців протиповітряна оборона – це ніби якийсь щит, який засікає в небі ворожі об'єкти та працює виключно по них, захищаючи міста від ракетних обстрілів і літаків противника.
Спрощено, десь так і є, але, на жаль, ППО не всесильна, і часто не може повністю захистити від атак з повітря.
Не всі ракети й літаки можна збити, а в багатьох випадках для деяких цілей система протиповітряної оборони просто не призначена.
"Українська правда" розповідає, з чого складається і як працює українська ППО, які західні постачання озброєння слід очікувати в найближчому майбутньому та чому не варто сподіватися на Patriots і "Залізний купол".
Що таке ППО і з чого вона складається?
Передусім варто зазначити, що протиповітряна оборона – це не тільки зенітно-ракетні комплекси, про які часто пишуть у ЗМІ. Структура ППО є значно комплекснішою та включає в себе одразу кілька складових, які мають різні задачі, що перед ними стоять.
Загальна система протиповітряної оборони розподіляється на ППО Сухопутних військ України та ППО Повітряних Сил України. Кожна з них виконує свої завдання, які часто можуть перетинатися, однак переважно мають свої специфічні особливості.
ППО Сухопутних військ забезпечує захист та підтримку військ безпосередньо на полі бою, біля штабів та тилових позицій, а ППО Повітряних сил призначена для захисту стратегічних об'єктів держави: мостів, промислових підприємств, ГЕС, АЕС, портів, адміністративних центрів, оборонних заводів тощо.
З огляду на різноплановість завдань, цілей та умов роботи, кожному з родів військ, до якого вони приналежні, необхідне окреме озброєння та своя структура організації.
Яка саме, проговоримо детально.
ППО Сухопутних військ. Хто прикриває небо під час бою?
Бойові машини ППО Сухопутних військ можуть діяти як у складі сухопутних рот, батальйонів, бригад, так і автономно.
Їхнє завдання – захищати бойові порядки армії від безпілотників, ударних вертольотів та авіації противника, що діє на низьких висотах, під час бою.
При цьому сухопутне ППО є досить самодостатнім, оскільки може як отримувати цілі від зовнішніх пунктів управління боєм, так і виявляти цілі противника самостійно.
Найбільш розповсюдженим серед озброєння ППО є переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), якими укомплектовані сухопутні війська.
ПЗРК можуть використовуватись окремими військовослужбовцями (так би мовити, з плеча) та розміщуватись на спеціально обладнаних машинах.
У ході повномасштабної війни росії проти України в українській армії використовуються такі ПЗРК: радянські "Стріли-2" та "Ігли", модифіковані з них польські Piorun, а також американські Stinger, британські Starstreak та французькі Martlet.
За технічними характеристиками ПЗРК можуть збивати цілі на дальності до 6 км та на висоті до 5 км.
Кожна з них має свої переваги та недоліки, але вони вже проявили себе в ході бойових дій.
Зокрема, "Іглою" та польськими "Перунами" збивали сучасні російські гелікоптери "Алігатор" та штурмовики Су-25, зі "Стінгерів" зносили Су-34, а з британських Starstreak "приземляли" вертольоти Мі-28Н.
Траплялися випадки знищення з ПЗРК і крилатих ракет, але це радше свідчить про хорошу підготовку виконавців.
The Times is reporting that this shootdown of a Russian Mi-28 was by a British Starstreak SAM pic.twitter.com/zsQb1DkQ74
— OSINTtechnical (@Osinttechnical) April 2, 2022
Зазвичай на рівні батальйонів (чисельність батальйону може складати від 400 до 800 осіб – УП) також передбачена буксована зенітна установка ЗУ-23-2. Однак вона часто використовується і по сухопутних цілях.
На рівні бригади (складається з декількох батальйонів – УП) працюють зенітно-ракетні та зенітно-ракетно-гарматні комплекси "Шилка", "Тунгуска" та "Стріла-10".
Ці ЗРК та ЗРГК є бойовими легкоброньованими машинами, які оснащені різнокаліберними гарматами. Зазвичай йдуть у бій в другому ешелоні після танків та іншої броньованої техніки. Вони призначені для візуального спостереження та знищення повітряних цілей на малих висотах.
На рівні управління штабів оперативного командування використовуються більш автономні ЗРК "Оса" та "Тор".
Залежно від типів бойові машини можуть працювати на максимальну дальність до 10 км та на максимальній висоті до 10 км.
Цим ЗРК до снаги вже більш складні тактичні бойові задачі та цілі, аніж ПЗРК. Окрім авіації, вони можуть збивати безпілотники та крилаті ракети.
Як працює ППО Повітряних Сил?
Протиповітряна оборона Повітряних Сил призначена для захисту стратегічних об'єктів держави: мостів, великих промислових підприємств, ГЕС, АЕС, портів, адміністративних центрів, оборонних заводів тощо.
В системі протиповітряної оборони ПС є три складові:
- радіотехнічні війська;
- зенітно-ракетні війська;
- авіація (винищувачі МіГ-29 і Су-27).
Власне, саме протиповітряну оборону Повітряних Сил серед цивільного населення прийнято вважати, так би мовити, класичним ППО. Це зрозуміло, оскільки саме її роботу найчастіше чують мешканці міст, коли вона працює.
Станом на початок повномасштабної війни українська ППО вважалася однією з найнасиченіших та найбільш підготовлених у Європі. Цей факт підтверджений і під час активних бойових дій.
Розберемося, як же влаштована ППО.
Умовно територія України поділена на близько десяти секторів, за кожен з яких відповідає та чи інша військова частина.
Під час атаки противника першими реагують радіотехнічні війська, оскільки саме вони займаються моніторингом повітряного простору, видають цілевказання для авіації та зенітно-ракетних військ.
Вони працюють із великими радіолокаційними станціями (РЛС), які й виявляють у небі ворожі об'єкти: літаки, крилаті та балістичні ракети.
Упродовж 8 років війни з росією вітчизняний оборонно-промисловий комплекс досить добре відпрацював модернізацію РЛС, які є одними з найбільш підготовлених в українській армії.
На початок повномасштабного вторгнення в розпорядженні військових було багато зразків модернізованих РЛС, які не тільки отримували схвальні відгуки від західних експертів, а й користувались попитом на ринку озброєнь.
Серед таких, зокрема, модернізовані П-18 "Малахіт", 79К6 "Пелікан", 35Д6М та інші.
Завдяки цим РЛС весь повітряний простір України перебуває під постійним наглядом. Щойно на радарах з'являється ворожий літальний об'єкт, встановлюються його координати та фіксується ймовірна траєкторія польоту.
Завдяки єдиній інформаційній системі, в котру зав'язані сили ППО, повідомлення одразу передається зенітно-ракетним військам, підрозділам авіації, а також місцевій владі в тих областях, які знаходяться в потенційній небезпеці. Своєю чергою місцева влада інформує населення за допомогою сигналу повітряної тривоги. Весь цей процес займає лічені хвилини.
Коли ворожі цілі виявлені, настає черга діяти винищувальній авіації та зенітно-ракетним військам.
Для роботи ППО в Україні використовуються винищувачі МіГ-29 та Су-27, оскільки саме ці літаки спеціалізуються на виявленні та знешкодженні повітряних цілей.
Незважаючи на заяви росіян про знищення української авіації та втрату боєздатних літаків, які залишилися на аеродромі Бельбек під час анексії Криму, "сушки" та "міги", хоч і не без проблем, і надалі успішно виконують поставлені завдання.
І це при тому, що російська авіаційна техніка кількісно та якісно значно переважає українську.
Досить вдало справляються зі своїми задачами і зенітно-ракетні війська. Вони мають у своєму арсеналі великі зенітно-ракетні комплекси, до складу яких входять десятки бойових машин, що діють із потужними радіолокаційними станціями.
Вони потребують більше часу для розгортання, аніж ППО Сухопутних військ, однак можуть знищувати складніші цілі противника на великих відстанях та більших висотах.
Для захисту повітряного простору ЗРВ в Україні використовують комплекси "Бук М1", С-125 та С-300.
Ці комплекси розроблялися ще в Радянському Союзі та мають свої особливості.
"Бук" – зенітно-ракетний комплекс малого радіусу дії, який призначений як для прикриття командних пунктів, враження безпілотників, так і для охорони важливих об'єктів інфраструктури.
Здатен працювати по літаках, вертольотах та крилатих ракетах на дальності до 32 км та висоті до 18 км.
У 2014 році під час анексії Криму Україна втратила 3 дивізіони "Буків" (дивізіон складається з 2-4 батарей, до складу яких входить 3 ЗРК по 4 пускові установки кожна – УП), які були дислоковані біля Євпаторії.
Тоді ж поблизу Севастополя та Феодосії були втрачені 5 дивізіонів С-300, про які йтиметься далі.
На момент здобуття Незалежності Україна із ЗРК середньої та далекої дії мала С-125, С-200 та С-300.
Найбільш далекобійним із них був С-200, який міг охоплювати територію до 300 км по дальності та до 24 км по висоті.
Однак він був знятий з озброєння через вади, які не дозволяють його використовувати у сучасних війнах. А саме – стаціонарність, яка прирікала його на знищення буквально в перші дні масштабної війни.
Така ж доля могла спіткати і С-125, але з огляду на те, що він все ж є мобільним, від нього не відмовилися. Його показники – дальність до 40 км на висоті до 25 км.
Найбільшим же за охопленням у ППО є згаданий С-300, який здатен вражати цілі на дальності до 75 км та висоті до 27 км.
Що таке NASAMS, IRIS-T та чому не постачають Patriots та "Залізний купол"
Коли говорять про системи ППО, то найбільш "розкрученими" в українському медіапросторі є американські Patriots та ізраїльський "Залізний купол".
Втім, кожна з цих систем навряд є актуальною для України.
"Патріоти" – з огляду на їхню дороговизну. Зокрема, у квітні 2018 року сусідня Польща підписала контракт на дві батареї (16 пускових установок) вартістю 4,75 мільярда доларів – непідйомна сума для України в нинішніх реаліях.
Купівля ж одиничних екземплярів є недоцільною, оскільки ці системи ефективно діють лише тоді, коли зав'язані та інтегровані в повноцінну систему ППО.
Водночас ізраїльський "Залізний купол", який досить непогано захищає небо, за словами міністра оборони Олексія Резнікова, буде неефективним в умовах України, оскільки зроблений проти повільних ракет із легким ураженням на низьких висотах, а від крилатих та балістичних ракет не захищає.
Незважаючи на непогану українську ППО, під час військових дій будь-яка система не може залишатися неушкодженою. З часом вона проріджується противником, тому вона потребує заміни.
Тривалий час у публічному просторі з'являлись прохання України про нові ЗРК, однак у пакетах західної допомоги вони практично не спостерігались.
Ситуація змінилась у липні-серпні. Одразу три країни підтвердили намір поставити в Україну складові ППО.
У цьому контексті варто згадати зенітні самохідні установки Gepard, які здатні замінити у Сухопутних військах "Тунгуски" і "Стріли-10". Україна почала отримувати "Гепарди" від Німеччини наприкінці липня. Про них УП докладно розповідала в одній із попередніх публікацій.
Не лишили без "цікавинок" і ППО Повітряних cил. Зокрема, після тривалих переговорів США нарешті публічно підтвердили намір передати Україні cистеми NASAMS (Norwegian Advanced Surface-to-Air Missile System), яку виробляє консорціум американської корпорації Raytheon Technologies і норвезької групи Kongsberg.
Цей комплекс складається з пускової установки на 6 контейнерів для зенітних ракет та активний 3D-радар AN/MPQ-64F1 Sentinel.
Дальність стрільби залежить від конфігурації і використовуваних ракет. Типово може йтися про охоплення до 25-30 км по дальності, по висоті – до 14-15 км.
Базово NASAMS укомплектована ракетами Raytheon AMRAAM, що застосовується на західних винищувачах. Завдячуючи багаторівневій моніторинговій системі, комплекс здатний одночасно вражати десятки різних цілей у небі.
Про ефективність американсько-норвезької системи якнайкраще свідчить те, що саме нею з 2005-го року послуговуються для додаткового захисту Білого Дому та Вашингтону.
За даними журналіста "Голосу Америки" Остапа Яриша, у великий пакет американської допомоги, анонсований на День Незалежності, увійдуть 6 ЗРК NASAMS.
Ще одну систему, яка стане в нагоді Україні, пообіцяла передати Німеччина. Берлін оголосив, що вже найближчими тижнями передасть Києву перші ЗРК малої та середньої дальності Iris-T (Infra Red Imaging System Tail).
Україна підписала контракт на поставку 10 ЗРК IRIS-T з німецькою компанією Diehl Defence у червні.
Цей комплекс був створений у 2014 році й активно використовується, зокрема, Швецією, а зовсім скоро й Україною.
За показниками максимальної дальності й висоти німецькі ЗРК подібні до NASAMS – від 25 до 40 км по відстані та до 20 км по висоті.
Базою ЗРК є однойменна ракета з інфрачервоним наведенням. На IRIS-T може застосовуватися німецька РЛС TRML-4D, яка дозволяє виявляти цілі на відстані до 250 км.
Пускові установки містять 4 направляючих або 8 контейнерів із ракетами.
NASAMS і IRIS-T стануть першими "ластівками" по переходу на стандарти НАТО в системі ППО та можуть успішно замінити "Буки", які зараз стоять на озброєнні України.
Окрім США та Німеччини в укріпленні української ППО готова допомогти й Іспанія. 25 серпня іспанська преса повідомила, що Мадрид планує поставити Києву зенітно-ракетні комплекси малої дальності Skyguard-Aspide на базі однойменної ракети.
Ракета була створена ще у 1970-х роках, однак згодом ці ЗРК були модернізовані й отримали нову радіолокаційну головку самонаведення, нову електроніку та потужніший двигун.
Дальність стрільби залежить від типів використовуваних ракет і може становити до 20 км з максимальною висотою до 8 км.
Іспанські видання зазначають, що Skyguard-Aspide може ефективно використовуватись для захисту стратегічних об'єктів, промислових підприємств і морських портів. Враховуючи розвиток воєнної ситуації, Україна, найімовірніше, буде задіювати ці системи саме для захисту своїх портів.
Як і в багатьох видах озброєнь, системи управління західними зразками ЗРК відрізняються від тих, з якими працюють українські військові, тому для їх освоєння знадобиться додаткове навчання. Втім, українські Збройні сили довели, що здатні бережно ставитись до нових видів зброї та швидко з ними ладнати.
Окремо слід зазначити, що система ППО не може повністю захистити від усіх типів ракет, які використовує Росія, оскільки для успішної боротьби з балістичними ракетами необхідна не ППО, а ПРО (протиракетна оборона). Ці системи значно технологічніші та значно дорожчі, тому їх можуть дозволити собі одиниці з-поміж військово розвинених держав, таких як США, Франція чи Ізраїль.
Поки про такі системи Україна може тільки мріяти. Хоча, як показали події останніх пів року, в плані освоєння озброєнь головне – поставити ціль і йти до неї. І, можливо, не в дуже далекому майбутньому ми зможемо говорити про нові західні літаки й навіть про найсучасніші системи ПРО.
Євген Будерацький, УП