Низький уклін усім нашим, “не народженим для війни»
За матеріалами інтернет-видань
11.05.2025
205
Що ти робив, поки вони вдягали бронік?
Прочитала «Не народжені для війни» Артема Чапая.
І досі важко видихнути.
Це не чергова книжка про війну.
Надія Машталер, дружина бійця ЗСУ, сестра полеглого воїна ЗСУ, сторінка ФБ.
Це чесна, жива сповідь. Про страх. Про вибір.
Про тих, хто не мріяв бути військовим — але став. Бо не міг інакше.
«Синочку, хай тобі ніколи в житті не доведеться вдягати її (форму) насправді.
Можливо, саме заради цього форму довелося вдягти мені», — пише автор.
«Ніхто з нас не народжений для війни. Але хтось мусив».
Я перечитала цю фразу багато разів.
І вона бʼє в саме серце.
Може, тому, що мій чоловік пройшов це.І навіть зараз в його погляді багато невисловленого.
І «бронік» вже не на тілі, а десь під шкірою.
Може, тому, що мій братик не повернеться.І я шукаю в словах інших хоч тінь його досвіду.
Його правди. Його дороги.
Може, тому, що в мені багато болю і ще більше —беззахисної любові.
До рідних. І до тисяч таких же відважних.
«Усе найважливіше — між боями».Ця фраза тягне за собою цілі життя.
Тих, хто встиг тільки обійняти.
Або й не встиг.
Тих, хто не написав повідомлення, бо думав: потім.
Тих, хто мовчав — і тим мовчанням кричав.
«Або ти б’єшся з ризиком загинути…або не б’єшся — і все одно ризикуєш загинути.
З мішком на голові, зі зв’язаними за спиною руками».
Це книга, яка стріляє словами — в серце, у совість.
Для тих, хто забув, що війна триває. Для тих, хто каже: «Ми втомились» — не бачивши нічого, крім новин.«Я більше не боюсь загибелі.
Боюсь розлюднення. Боюсь, що втрачу здатність співчувати».
Це книга про те, як залишитися живим — не лише тілом, а душею.
Як не здичавіти. Як не втратити здатність плакати.
Мовчати. Почути.
Ми — те, що ми робимо.
Не те, що кажемо, не те, що мріємо — а саме те, що щодня обираємо робити.
І єдине, що справді важливо — не втратити себе. Не перетворитися на тих, проти кого боремось.
Україна досі тримається — попри все.
Тримається на плечах тих, хто не народжений для війни.
Хто просто любить, живе, обирає світло — і тримає цю країну, коли вона гойдається над прірвою.
Це та справжня, тиха «ось-Україна». Жива. Людяна.
Я вірю: така література — дуже потрібна.
Рекомендую. Не як «маст рід».
Просто — якщо хочеться зрозуміти.
Не війну.
А людей.
Дякую Artem Chapeye за ці точні слова, в яких багато більше, ніж просто речення.І дякую кожному, хто тримає небо над нами.
Низький уклін усім нашим, “не народженим для війни”.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ