«Очі печуть від поту, який заливає. Ми мокрющі наскрізь»

Тут неймовірна спека. Дихати немає чим. Ти постійно мокрий і втомлений, їсти не хочеться, тільки вода.

Ворожі дрони скидають на наші позиції займисту суміш, тому маємо зробити все, щоб залишитись живими і не почадіти. Протигази роздали по всіх позиціях, потрібна вода для гасіння та вогнегасники.

Заходимо по темному.

Несемо три кілометри бочку 200л, вирізали в ній верх, для зручного забору води, в кожного в руках каністра 20л з водою, лопати, мішки, сітки на заміну згорівших. Очі печуть від поту, який заливає. Ми мокрющі наскрізь. Мокрими пальцями важко втримати каністру, її перекидаєш з руки в руку не зупиняючись. Треба спішити. Тут ми легка здобич для ворога. Серце калатає, дихалки не вистачає, практично кожен зашпортується і падає з каністрою у вирви від мін, але підводиться і поспішає далі…

Зайшли на позицію, попадали хто де, всі важко дихають. Хвилин 10 на відпочинок і до роботи. Вкопали бочку (щоб не посікло уламками), земля, як скала. Залили водою, накрили зверху, натягнули сітку над всією позицією, розкопали знищену мінами частину траншеі, полагодили згорівший бліндаж.

Світає…викликаємо «коробочку», вертаємось назад…

Втома повна, важко навіть говорити.

Захотів абрикос:

- хлопці, я бачив здоровенні абрикоси коло отої зруйнованої хати, там і машину є де під деревами сховати.

Абрикоса рясна, плоди здорові і смачнючі. Певно це самі смачні, які я колись їв…

——

PS. Можливо хтось має вонгегасники 5-10 літрів, вуглекислотні та порошковібуду вдячний, на позиціях вони нам не завадять.