Григорій Шамрицький: «У цьому році ті аграрії, які вийшли в нуль – уже з прибутком». Agronews.ua поспілкувався із координатором Всеукраїнського Конгресу Фермерів на Полтавщині  Григорієм  Шамрицьким, головою ФГ «Моя земля 2015» та ТОВ «Полтава Агро».

Аграрій розповів про проблеми та здобутки, підбив підсумки роботи та поділився секретами ведення аграрного бізнесу.

Григорію Григоровичу, добігає завершення рік, уже можна говорити про підсумки. Який він був для вас та вашого господарства?

– Непростим, як і для більшості моїх колег. Важким, бо війна ще триває, а це спільна біда всіх українців. Ну, і нелегким у плані збору врожаю та його реалізації.

 Ми обробляємо 900 га землі. Цьогоріч сіяли пшеницю, кукурудзу, сою та соняшник.

Пшениця була врожайністю 56 ц/га – це в середньому. Але ця культура дала нульовий прибуток, а деякі поля і в мінус пішли. Чому? Не було на неї ціни.  Ми наступного року взагалі її не сіятимемо. Хочу сказати, що малі аграрії її дуже мало посіяли. Ціна на пшеницю не росте, а от собівартість цієї культури, навпаки, збільшується. Нам треба закупити ЗЗРи, добрива, пальне, підвищили зарплатню працівникам, а прибутку ж не отримали. Таке постійне господарювання призведе до банкрутства.  

Пшеницю ми реалізовували основним трейдерам, які є в Україні. Виявилося, що продавати її з поля вийшло вигідніше, ніж везти в порт. Ми так зекономили на логістиці. До того ж в той час на неї хоч якась була ціна. Зараз – просто смішна.

Соняшник цьогоріч дав прибуток. Щоправда, невеликий, але все ж. Урожайність його склала в межах 27 – 28 ц/га.  Ми його продали по тих цінах, які були на початку сезону. Тому і виграли. Нам потрібні були кошти, тому ми підписали угоду з покупцями, і змогли його реалізувати за ціною  12.800 за тонну.  Фермерські господарства, які мають кредити, не можуть тримати урожай до літа наступного року чи довший час. Ми реалізовуємо відразу.

Нам потрібно виплачувати оренду за пай, заробітну плату, обслуговувати та ремонтувати техніку, закуповувати пальне й обробляти поля на наступний сезон. Ми не можемо поле поставити на паузу і призупини деякі процеси поки не реалізуємо продукцію дорожче.  Тим паче, зараз уже не розумієш, коли це дорожче буде. Війна внесла корективи й показала, що стандартно мислити, як  це було до повномасштабного вторгнення, –  це вже не виходить. Все змінилося. І вже нема такого, коли молотиш культуру то ціна низька, а два-три місяці потримав її і ціна виросла на 15-20%. Такого вже немає.

От до прикладу: нині ціна на пшеницю впала. У сезон вона була значно дорожча. Доводиться виходити із фінансової ситуації конкретного господарства.

Сою нас цьогоріч порадувала. Врожайність дала під 30 ц/га. У 2023 ця культура виявилася прибутковою. І це не тільки для нас, а й інші мої колеги теж про це зазначають.  Частину її ми вже реалізували, а решту –  пізніше. Все залежатиме від ціни. До прикладу: у липні на цю культуру, у нашому регіоні, була 20-21 тисяча гривень, то на момент збору ціна була 12 тисяч гривень. Сьогодні – 16 тисяч гривень. Звісно, залишили певну частину на посівний матеріал для свого господарства.

Кукурудзу змолотили частково, а решту залишили в полі. Ця культура нині показує величезні збитки у нашому регіоні.  Має дуже велику вологість – понад 20 і 23. Відповідно її треба сушити на елеваторі. У нас його немає. У тих господарствах, які мають елеватори, то кукурудза може дати нульовий прибуток, або, навіть, якийсь плюс. У кого власної сушки немає, вона – нерентабельна.  Цьогоріч вона збиткова, не залежно від урожайності. Тому, ми вирішили частину кукурудзи залишити в полі, змолотимо її весною, а далі – побачимо.

А загалом – поля всі обробили. Ми любимо землю і дбаємо про неї. Добрив значно зменшили. Даємо їх мінімально, лише необхідні. Кожну культуру та затрати на неї прораховуємо ще задовго до посіву.  Раніше більш урізноманітнювали посіви. Тепер – у 2022 було 5 культур, цьогоріч – 4. Наступного року розумію, що це точно буде соя, соняшник, можливо яра пшениця, зараз думаємо над цим, і можливо, частину площ залишимо під ріпак. Ось такі плани на наступний рік. Уже з досвіду можу сказати, що ці культури дають якийсь прибуток. А ризикувати й вирощувати щось нове – не на часі. Нині треба дбати про тих, хто в тебе працює і, звісно, про армію. Допомагати фронту.

З пайовиками розрахувалися? У який спосіб?

 – Реалізовуємо продукцію по тій ціні, яка є. Вибираємо відповідну культуру на яку дорожча ціна. От до прикладу: вирішили продати кукурудзу. У нас немає власної сушки, завезли її на елеватор.  Подивилися, що соя виросла в ціні майже на 30%, а кукурудза за 1,5 місяця виросла лише на 300 грн. Відповідно приймаємо рішення, реалізовуємо кукурудзу і розраховуємось із пайовиками.  Це питання номер один. Дбаємо про них. У нас давні та дружні з ними стосунки. Ми відповідально та старанно з ними співпрацюємо

Орендодавці можуть самі вибрати яким чином вони хочуть отримати розрахунок: коштами чи зерном. Але скажу, що 99% пайовиків хочуть отримати виплати грішми.  Є, звісно, й  ті, хто хоче зерном, але на сьогодні їх менше. Люди вже не утримують великі домогосподарства.  Раніше хотіли, аби ми з ними розраховувалися зерном. Вони тримали свині, корови, все це збіжжя йшло на годівлю худоби. Зараз таких людей дуже мало. У десятки разів скоротилася їхня кількість. А ті, хто й продовжує так господарювати, то мають власні городи. На них садять кукурудзу, а то й пшеницю. Їм того вистачає. Тому,  просять розраховуватися з ними грішми.

Нині чимало фермерів, підприємців скаржаться на нестачу кадрів, яка ситуація у Вас?

 – Величезна проблема у нас із кадрами. Однак почали виходити з цієї кризи у свій спосіб: запрошуємо переселенців. Сьогодні у нас їх троє.  Також повертаємо на роботу пенсіонерів. Уже маємо двох чоловіків, які із заслуженого відпочинку знову повернулися до праці.  Маємо й АТОвця. Однак хочу наголосити, що  з кадрами –  величезна проблема. Ми цьогоріч своїх працівників забронювали.  Не знаю, як буде далі.  Зверталися від Всеукраїнського конгресу фермерів і до Мінагрополітики, і до Мінекономіки, й до Кабміну, й до Верховної Ради з  цього питання. Сподіваюся, що процедура бронювання буде продовжена і ми матимемо можливість забронювати хоча б тих працівників, які є на сьогодні.

Нині вже в Україні десятки випадків, коли жінки сідають за кермо великовагових автівок,  за кермо тракторів чи комбайнів.  Я особисто знаю колег у яких уже є такі приклади. Якщо не буде кадрів і будуть такі пропозиції, ми теж розглядатимемо такі варіанти на майбутнє. До того ж ми маємо ідею, що керівний склад підприємства піде за кермо тракторів чи комбайнів, якщо не буде кому сідати. Іншого виходу в нас не буде. Ми не зможемо залишити поле не посіяним чи не зібраним.

Ми також заохочуємо людей зарплатою. У нас на підприємстві механізатори отримують зарплату за кожну операцію, яку вони роблять. Тобто є розцінка на кожну роботу, відповідно зарплати в них  досить великі. До того ж, розцінку стараюсь зробити найбільшу в регіоні. Звісно – це через дефіцит кадрів. Таким чином стараюсь утримати тих людей, що маю і для того, щоб працівники з інших господарств хотіли прийти до мене на роботу. До того, з початку повномасштабного вторгнення у всіх моїх підлеглих зарплата зросла на 20%. І це при тому, що ми несемо збитки: ціни на зернові зменшилися, на ЗЗР та добрива – зросли. В цьому році ті аграрії, які вийшли в нуль – уже з прибутком. Дивно звучить, але така правда.

Які підтримуєте соціальні програми?

 – До початку повномасштабного вторгнення ми були прихильниками багатьох ініціатив у нашому регіоні.  Долучалися до чималої кількості ідей на розвиток громад та добробут їхніх жителів.  Сьогодні ж, все віддаємо на фронт. Залишили мінімальні соціальні програми – подарунки пайовикам на Різдвяні свята, подарунки в інтернати, інколи адресна допомога. Все решта – захисникам.  Два автомобілі власних передали на фронт. На закупівлю декількох авто допомагали коштами.

Особисто долучаюся до кожного збору. На всі звернення, які були від воїнів – задовольняю їхні потреби. Не залежно чи це аптечка за 3,5 тисячі гривень, чи це тактичні навушники за 5-6 тисяч гривень, чи це допомога на закупівлю авто, чи його ремонт. Такі звернення майже щодня. Тому, це першочергове завдання таких соціальних ініціатив.

Як ставитесь до дозволу продажу землі для юридичних осіб?

 – Однозначно аграрії проти того, щоб із січня 2024 був відкритий ринок землі для юридичних осіб. Ми не проти ринку землі. Я особисто підтримував продаж землі. Однак ми в минулому добилися, щоб це було не більше 100 га – для фізичних осіб і не більше 10 000 га – юридичних осіб. Проте тоді не було війни.

 На сьогодні запускати ринок землі для юридичних осіб, на мою думку і на думку більшості аграріїв, – це недоречно. Чому?

По-перше, як продавати юридичним особам землю у війну, коли боротьба йде саме за територію, за землю? Бо війна йде не за людей і приміщення, а саме за територію. А що таке територія – це наша родюча, відома всьому світові, земля. Відповідно запускати продаж землі для юридичних осіб – це продавати іноземцям. Бо ми знаємо, що основні землі в Україні сконсолідовані в агрохолдингах. А хто їхні власники? Прямі чи через якісь фонди, чи акції  – це міжнародний капітал. Відповідно відкриваючи ринок землі для юросіб із січня, ми відкриваємо можливість міжнародному капіталу скуповувати наші чорноземи. І це в той час, коли наші хлопці воюють за них  – це якось, на мою думку, недоречно.

По-друге, нині упала фінансова спроможність у малих аграріїв купувати землю. Відповідно всі ті пропозиції, які будуть зараз надходити, ми не зможемо їх задовольнити, і купити хоча б ту землю, яка є у нас у користуванні, не зможемо. А той капітал, який є нині в агрохолдингах, він буде з нами конкурувати, і йому досить просто. Вони будуть платити будь-яку суму за гектар, у такий спосіб збільшуватимуть вартість землі й купуватимуть її, конкуруючи з нами. А ще  – зможуть придбати  саме ту землю, яку ж ми, малі фермери, обробляємо. Чого від цього доб’ємося? Фермер сьогодні і так у неконкурентних умовах. Я завжди відстоював і відстоюю інтереси малих аграріїв. Постійно наголошую, що вся підтримка держави має бути спрямована на малого аграрія. Чому саме так? Я рахував особисто: у агрохолдингах один працівник на 300-700 га, у малих аграріїв, типу мене, один працівник на 40-70 га, у аграріїв у яких є переробка і тваринництво – 1 працівник на 17-30 га. От вам і відповідь.

Держава повинна піклуватися в першу чергу про тих, хто займається переробкою і тваринництвом, в другу чергу, або паралельно –  про аграріїв у кого до 1000 га землі. А ще краще допомогти таким зробити переробку та тваринництво. Це будуть і додаткові робочі місця, і додаткові податки. На жаль, ми сьогодні абсолютно в неконкурентних умовах із агрохолдингами, бо в них менше навантаження і на працівника на гектари по техніці, і по елеваторах, і по логістиці, і по експортних контрактах. А відкривши ринок землі, ми ще більше надамо їм перевагу.  Тому малі аграрії проти  того.

Ми радимо, хоча б до завершення війни відкласти цей процес, або хоча б зменшити кількість дозволеної площі продажу. Наприклад з 10 000 до 1000 чи 500 га. Це моя особиста думка і думка багатьох моїх колег, з якими я спілкуюсь. Зараз усі думки та сили мають бути спрямовані на те, як допомогти захисникам здолати ворога. Ми разом маємо наближати Перемогу.