Покладаймося виключно на власні сили, не чекаймо манни небесної, - Ірина Говоруха
За матеріалами інтернет-видань
22.09.2025
304
Учора звернула увагу на почорнілі соняшники й полисілі поля, схожі на козинаки. Листя на деревах всохло, стало хрумким, наче на гілках розвісили картопляні чипси. Зелений, який ще вчора був смарагдовим, сьогодні трансформувався у «Бі Ло Чунь». Повітря апетитне та наїдне: у ньому айстри, молекули диму, терпкість винограду й обліпихи. Трішки ромашкової гіркоти, трохи молодого вина та ожинового жмиху. У верхній ноті – антонівка, у нижній – чорнобривці.
Ірина Говоруха, письменниця, сторінка ФБ.
І все це на фоні великої біди. Здавалося б, як подібне можливо? Китиці наливаються медом, сонце – морквяний млинець, вітер теплий: чи то хамсин, чи то сироко і одночасно з такою благодаттю та раюванням втретє за ранок скавулить повітряна тривога. Два несумісних явища, як вода з вогнем, антибіотики з алкоголем, диня з кавуном, та як бачите, усе між собою узгодилось. Відтепер ми синхронно смажимо сирники й здригаємось від вибухів. Читаємо класику й відслідковуємо траєкторію польоту рашистської ракети «Кинджал». Збираємо портфелі й тривожні наплічники.
Світанок стартує з балістикою. Місяць намагається оминути зграю ворожих дронів. Вітер дмухає на опіки й одночасно збадьорює пожежі. Життя та загибель йдуть слід у слід. Ще «вчора» вони крокували на чималій відстані, а сьогодні згуртувалися, і вже не відрізниш, де глибоке дихання, а де вже агональне. Тому більше не вірю ворожкам та їхнім передбаченням, не слухаю віцепрезидентів, карпатських мольфарів та тих, хто розкошує за Атлантичним океаном й обіцяє мир за одну добу, першого жовтня, в останню декаду травня, поближче до зими. Раніше дослухалася, будувала плани, сподівалась на якусь божественну чи людську справедливість, але після оплесків убивці та шанобливих червоних килимів – усе. Катма. Остаточно зрозуміла, що слід покладатися виключно на власні сили, а не чекати манни небесної чи інших божественних див.
Якось у нашому селі трапився цікавий випадок. Чоловік приніс додому лотерейний квиток, в якому слід закреслити п’ять цифр, а тут дворічна донечка-дзвіночок вся така заклопотана: в одній руці яблуко, в іншій – кіт. Зраділа батькові, вилізла на коліна й нумо тицяти пальчиком. Він хутко замалював саме ті числа, які показувало дівча, й виграв п’ять тисяч гривень. На той час, коли долар вартував 5,05 і був стабільним, як санскритське слово, щасливчик отримав колосальну суму. Враз вирішив, що його дитина майбутня провидиця і приніс додому ще один квиток. Цього разу мала не вгадала жодної цифри. Він не здавався, купував «лотереї» стосами, піддобрював дитя цукерками, лялькою Барбарою та ведмедями Тедді, але марно. Дівчинка вперто помилялася, тож про надздібності більше не йшлося.
Так і ми. Маємо що маємо, не покладаємось на фортуну й живемо далі. Шукаємо позитив серед негативу, солодке в гіркому та світло в пітьмі. Гуртуємось, працюємо, донатимо. Перебиваємо на олію соняшникове насіння, дихаємо айстрами, смажимо козинаки чи морквяні деруни. Літуємо, зимуємо, шукаємо щастя в нещасті й відстоюємо своє, рідне!
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ