Приватний кордон з сусідньою Польщею

Спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сферах Західного регіону довелося в Апеляційному суді Львівської області повертати у державну власність України сімсот метрів її кордону з сусідньою Польщею. А все тому, що роком раніше поблизу міжнародного пропускного пункту  «Рава-Руська» 7 гектарів прикордонної смуги у свою приватну  власність отримав один бідовий тутешній фермер. Ясно, що для ведення особистого селянського господарства. Як то кажуть – і для помідорчиків доточив. З тих мотивів, що навіщо буде земля даремно гуляти?
Прізвища хвацького фермера не повідомляють, стверджуючи, що не в цьому навіть суть випадку. Прокуратурі довелося розбиратися, на підставі яких законів, параграфів і ком та статей чоловіка наділили однозначно земельною ділянкою державного значення, яка приватизації ну ніяк не підлягає? Уявіть собі, це так один з районних судів Львова «вирішив». Точніше знайшов, як і тут у дамки можна спритно проскочити. А чого дивуватися чи чекати від судової влади там, де суддям інколи вдається наколядувати мільйони не гривень, ясна річ, а зелененьких доларів. А вже далі справа сучасної «техніки»: фермер то насправді при своєму фермерському господарстві ніякого ще й особистого селянського не думав створювати і не створював. Натомість… «відчужив» якимсь третім особам. Як далі з”ясувалося, це щоб сліди заплутати. І замести. Оскільки треті особи не забарилися відразу перепродати земельну ділянку… товариству з обмеженою відповідальністю. Котре ніби як мало відношення до аграрного виробництва, однак перевагу віддавало комерційній діяльності. Зате дістало статусу добросовісного набувача власності, який сном-духом не міг наче знати і, зрозуміло, не знав, що за першим разом ще першому власнику семи гектарів прикордонної смуги (які, до речі, за даними спецпрокуратури вартістю сягають 36 мільйонів гривень), себто безіменному фермеру перепали не те що незаконно, а по суті в самому суді шахрайським методом. Однак які тепер можуть бути претензії до товариства, котре придбало земельку дійсно ніби сумлінно, не відаючи про фактично її злодійське «роздержавлення»?!
Тільки ж ви зрозуміли, що сталося? Третьому приватному власнику не стільки ділянка землі опинилася у його розпорядженні, скільки… сімсот метрів державного кордону. Поруч державний пропускний пункт, а тут свій, що з усіх точок міркувань, потреб і застосувань та використань куди тому державному! Так що коли чуєте або читаєте, як на наших західних кордонах вільно туди й сюди, в обох напрямах тобто, проникає контрабанда, дивуватися не слід. Тому дякувати Богу, що доблесна прокуратура у військовій та оборонній сферах Західного регіону хоч в даному випадку змогла довести більш ніж злочинну «абсурдність» з викрадення «шматочка» кордону у «приватну» власність. Чи й не таке ще у нас зараз може бути?