Дев'ятирічний хлопчик загинув у Харкові внаслідок обстрілу важкою артилерією.
9-річна дитина загинула після російського обстрілу Часового Яру.
9-річний хлопчик загинув, коли окупанти вдарили "Ураганами" по Зеленодольську.
Рік народження – 2013-й. Однолітки Революції гідності…
"Чомусь Майдан у вас ніхто не згадує", – півтора року тому дивувався журналіст, який приїхав із Лондона до Києва писати про Україну.
Тоді справді здавалося, що Революція гідності пішла з порядку денного. Залишивши по собі щорічне державне свято – День Гідності та Свободи 21 листопада, меморіальні дошки, урочисте покладання квітів до річниць і ритуальні фрази політиків про героїв Небесної сотні, які не вмирають.
Для будь-якої влади дух Майдану – незручне нагадування про те, що вона тимчасова. Тому від гріха подалі це нагадування – в музей, під скло, до підручників історії.
За дев'ять років Майдан став чимось на кшталт неорелігії. З усіма її атрибутами – євангеліями, апокрифами та служителями культу.
Причетні беззастережно вірять, агностики вимагають доказів, атеїсти заперечують. Догмат віри останніх – "не було б у 2013-му Майдану, жили б у мирі, Крим і Донбас не окупували б, і долар був би по вісім гривень".
Те, що без Майдану росія захопила б не частину, а всю Україну разом із її тодішнім кишеньковим президентом і доларом "по вісім" без єдиного пострілу, для них – не аргумент.
Пам'ять про Революцію гідності – не культ мертвих, а вдячність і щем, який не вилікувати часом. Час хіба що робить цей біль сумісним із життям.
Ненаписані книги, незіграні ролі, незбудовані будинки, ненароджені діти.
Прем'єра вистави з навіки 20-річним Сергієм Нігояном у головній ролі скасовується. Він мріяв стати артистом. Загинув 22 січня на Грушевського.
Концерт Івана Пантелєєва та його рок-гурту "Небо Мінуса" на "Олімпійському" переноситься назавжди. 32-річного музиканта з Донбасу розстріляли на Інститутській 20 лютого 2014-го.
Презентація книги 19-річного студента з Івано-Франківська Романа Гурика не відбудеться. Він загинув на Інститутській від кулі снайпера того самого дня, що й Іван. Книга залишилася в його мріях.
Запитання, яке за дев'ять років кожен із нас хоча б раз ставив собі: чи вийшли би ми на Майдан восени 2013-го, уявляючи, що на нас чекає згодом?
Для багатьох відповідь прилетіла 24 лютого 2022-го разом із першими російськими ракетами, коли від "гібридних" форм війни росія перейшла до неприкритої агресії.
Під ракетними обстрілами швидко згадуєш, про що була Революція гідності.
Не про інтереси, а про цінності й ціну, яку платиш за вірність цим цінностям.
Не про втечу від минулого, а про майбутнє, яке обираєш для себе і своїх дітей.
І ще про безперервність історії, хоча й прийнято вважати, що будь-яка революція – це штучне переривання її плину.
Студентам, які в жовтні 1990-го вийшли з протестами на Майдан, тоді ще площу Жовтневої революції, зараз за 50.
Тим, хто народився того ж 1990-го – у рік Революції на граніті, виповнилося 32.
Ровесникам Помаранчевої революції – 18 років.
Сьогодні вони разом – під Бахмутом і Херсоном, на кордоні з "дружньою" білоруссю, мобілізовані, добровольці, солдати ЗСУ, волонтери.
Покоління однолітків Революції гідності сьогодні в укриттях, в окупації або розкидані по світу. Ті з них, кого не вбив "русский мир", малюють ракети над головами, солдатів ЗСУ з німбами та ворога під триколірним "аквафрешем".
Хтось із них втратив близьких. Багато хто залишився без дому. Без дому в країні, за яку не соромно.
Чи зрозуміють вони, коли подорослішають, вибір, який ми зробили в листопаді 2013-го і захищаємо всі ці довбані дев'ять років війни за власні цінності та своє місце під небом?
Небом, яке сьогодні тримає над нами Небесна сотня за підтримки цілком земних сил ППО.
Стоїмо!
"Українська правда".