Про тих, кому «не місце на війні», - боєць Євгенія Закревська
За матеріалами інтернет-видань
27.06.2026
28
Христина Коціра в коментах пише, що я невірно зрозуміла. І її позиція щодо цінних у війську - така ж, як і моя. Євгенія Закревська, боєць 92 ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка, Офіційна сторінка.
А твердження, які мене зачепили - це еволюція. історичний розвиток цієї позиції і наразі - антитеза.
Ок. Це на краще імхо.
****
Я щось відкладала прокоментувати цей пост Христини...
Про те, що деякі люди для країни унікальні - знання, база, праці, і що такі люди не мали б йти в армію, йти воювати, щоб не наражати ці унікальні знання на втрату.
Але думаю, що все ж висловлюсь.
Нижче дві цитати, дві думки, які я певно вже затаскала, бо наводжу їх за першої ліпшої нагоди... і без неї.
Але. Це саме те, що я відчуваю з 20... ні, не з 2022-го, а з 2014-го, та навіть з 2013-го року. Ще з Майдану.
Які б унікальні знання я не мала, які б прекрасні цінності не сповідувала, я не маю повноцінного права їх транслювати і публічно просувати, якщо я не ризикую за них на рівні з тими, кому я це намагаюсь "віщати".
Якщо я НЕ ПЕРЕВІРИЛА ці знання і цінності "вогнем і мечем", якщо вони "книжні", "кімнатні". Якщо я не в контексті. А контекст завжди, ЗАВЖДИ під час війни і іншої небезпеки обумовлюється ризиком.
Звісно, я побічно, через потерпілих і злочини парашні стикалась з реаліями (найгіршими!) війни. І від того це почуття ще загострювалось.
Це відчуття "недоведеності", "кімнатності" моїх знань і переконань переслідувало мене постійно після Майдану і Криму (бо на Майдані ми ризикували майже (!) однаково.
Аж до... 24.02.2022.
І ще до того, як я натрапила на ці рядки у Екзюпері, а потім у Осієвського, у мене подібні тези щодо "збереження тих, хто має цінність" викликали саме "глибоку інтелектуальну огиду".
Тому це було прям як потрапляння в нерв...
Антуан де Сент-Екзюпері:
Якщо я не воюю - я морально хворий. Я маю багато що сказати про теперішні події. Я можу сказати як боєць, а не турист. Це мій єдиний шанс висловитись... Я не люблю війни, але для мене неможливо лишатись позаду і не брати на себе свою частину ризику... треба воювати... Але я не маю права казати про це, поки в повній безпеці гуляю по Тулузі. То була б огидна роль... Твердження, що ТРЕБА ЗАХОВАТИ ВСІХ, "ХТО МАЄ ПЕВНУ ЦІННІСТЬ", ПОРОДЖУЄ ВЕЛИКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ОГИДУ. Ефективну роль можна відігравати, тільки беручи участь. Ті, хто має цінність, якщо вони "сіль землі", повинні змішатися з землею. Не можна казати "ми", відокремившись. Або ж, якщо в такому випадку кажуть "ми" - то паскуди.
@Євген Осієвський:
Не сумніваюся, що коли кажуть "таким, як ти, не місце на війні" чи "нехай воюють інші" - мають на думці комплімент, може навіть вираз підтримки. Така підтримка мені не треба. У ній за самозрозуміле береться, що писання текстів чи програм чи зловживання словом "дискурс" чи чим там ще займаються "такі як я" це вищий, елітніший (термін з царини сільського господарства) вид діяльності ніж "просто" піти захищати свою сім'ю і місто, "всього лиш" залишитись по лікоть без руки, "тільки" стати рудою піною на гусеницях ворожого танка. Люди не діляться на сорти й породи. Люди тут діляться серветками, хлібом, набоями, водою, енергією для телефонів, рукавичками, шкарпетками, теплом тіл. Я називаю цих людей побратимами.
Так от. Цінні і ціннісні люди - журналісти, правозахисники, письменники, політики, публічні діячі, інтелектуали, які не перевіряли свої цінності в бою, в окопі, у війську, які не поділяють долю свого народу і своєї аудиторії і не ризикують своїм цінним життям, коли більшість "простих смертних" це робить - позбавляють свій голос, свої цінності, свої слова, свої тези - частини ваги і щирості. Частини ЦІННОСТІ.
Це не докір.
Це - Я. Так. Відчуваю.
Пост Христина Коціра
PS: Євген Осієвський загинув за три місяці після цього допису... Під Бахмутом.
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ