Шукаємо способи, як захищатися від дронів орди активно, - Тетяна Чорновол
За матеріалами інтернет-видань
07.05.2025
149
Виїзд/заїзд на позицію перетворився в лотерею, де від тебе мало що залежить. Це мене бісить. Менш за все хочу бути безпомічною жертвою. Пишу цей пост, бо, може, хтось дасть поради, як захищатися активно. Спочатку опишу нашу дійсність.
Тетяна Чорновол, командир взводу ЗСУ, екснардеп, сторінка ФБ.
Постійно щось вигадую, щоб збільшити наші шанси. На авто прилад нічного бачення, реб, старлінк, грейдер від мін...
Але крайній наш виїзд, це була тупо удача.
Виїзджали дві ночі.. Першу ніч не вийшло, вікно, коли "небо" стало менш активне, з'явилося лише перед світанком. Про те, що з'явилося "вікно", група , що заїзджає, дізнається від нас, тих, хто на позиції, завдяки старлінку. Бо мобільний з'язок з зоні першої лінії зникає за 40 хв до під'їзду. Далі обов'язково вимикаються фари і водій їде на "нічнику". Бо всі 40 хв авто пробирається в зоні активного ураження фпв і не має кращої цілі для ФПВ, ніж авто на фарах.
Таку машинку видно за 7 км і не має жодних проблем її догнати, даю відповідне відео. Якщо світла місяця не має і "нічнику" не вистачає світла, вмикаємо підсвідку ( не машинну), а манюсінький світлодіоід, що прикручений на днище.
Так авто до нас заходило і в ту ніч. Якщо є повідомлення про ФПВ, наш протокол - авто на маршруті розвертається і тікає. На мавіки зі скидами ми навіть не зважаємо. Але фпв намагаємося уникати, бо за одною, що знайшла жертву, летить рій... Бо нас, тих, хто заїзджає, мало, а ворожих екіпажів до біса. Тому ми на позиції дивимося всі бази, включаємо детектор біля нас. Але про ту ФПВ повідомлення не було...
Вона сіла на хвіст авто, коло воно в'їзджало в зруйноване село. Реб її погасив, ворожа ФПВ вибухнула не близенько( таке щастя буває не завжди, одну мою машинку з ребом фпв мінуснуло) тому після невдалої ворожої атаки авто розвернулося, щоб втікати. По дорозі, протимінний грейдер наплутав на себе провода зруйнованої електролінії, хлопці витратили дрогоцінну хвилину, щоб розплутатися, на осколку автівка порвала шину і втікала на диску по польовій дорозі ще кілометрів 10, поки хлопці ризикнули стати, щоб поставити запаску.
А ми весь цей час чекали авто в руїнах, не розуміли, чому воно не прийшло. Адже за 10 хв до приїзду зміни у нас відрубався старлінк. Буває, він не ловить супутники. І ми все стоїмо біля пролому, вже сходить сонце, а ми ще чекаємо, хоча розуміємо: щось сталося. "Хоч би просто хлопці відкотилися..."
Чуємо рух і крики... Може, то наші біжать? Може, авто знищене, а вони на свої двох... Мож, поранені, тому кричать?
Ми вже стартуємо назустріч, ні, то сусіди міняються... І полегшення, і тривога... Нарешті з'являється зв'язок. Дізнаємося, що ця історія проклала шлях по найкращому сценарію. Хлопці просто відкотилися.
Друга ніч, як день сурка. Тільки з'явилися нові обтяжуючі обставини. Мскалі замінували центральне перехрестя, куди, як промінці до сонця, підходять головні дороги села.
Так, у нас є протимінний грейдер, самі зварили. Але, окрім "пелюсток", проти яких він ефективний, можуть бути і інші. Мавіків в селі не має, вдень мскалі рознесли "мавікістів". У нас мавік пошкоджений, мскалі розстріляли, ледь повернувся на трьох двигунах...
А треба розвідати нову дорогу в об'їзд перехрестя в плутанині сільських дрібних вуличок. Підіймаємо для цього ФПВ.
Для розвідки це поганий варіант. ФПВ - підсліпувате створіння. Але дає можливість оглянути, чи є взагалі дорога, чи не впав стовп, чи не має вирви від кабу, які відправні орієнтири.
Будуємо новий маршрут. Він дуже складний, з багатьма поворотами. Повернеш не туди, потрапиш на пряму видимість ворога або на заміноване перехрестя зі спаленим танком, або просто заблукаєш.
І це все в умовах темряви. Місяць перейшов світити на день і нам доводиться розраховувати, що вистачить світла зірок...
Ніч...
Авто знову пробирається до нас... Воно вже на під'їзді і тут падає туман.
Ніч і туман, стає безпросвітно темно. А фари все одно включати не можна... "Нічого, - кажу водію в телефонній розмові, - підсвіточка і навігатор вам в поміч. Зате нічого не літає, головне не заблукати..."
Ми знову чекаємо біля розлому, зовні не видно нічого, лиш біліє пляма. Це ми поклали двері, орієнтир для нас, куди бігти до авто.
Напружено тягнуться хвилини. Десь стрілкотня, десь вибухи арти, в умовах обмеженої видимості сторони лякають одна одну.... А ми намагаємося розчути один єдиний жаданий звук в глухому киселі ночі - звук двигуна нашого авто. Хоч би не заблукали...
І ось, нарешті, шурхотить машина, все ближче. Значить наша - так близько до нуля в цьому селі їздить лише наше авто. Інші групи працюють вище... Авто шурхотить цілими шинами, це вже щастя...
Вигрузка загрузка в повній темряві це теж мистецтво, щоб не переплутати речі. Саме тому виїздна група завчасно викладає рюкзаки на білі двері. Те, що приїзджає, викидається під кущ. І цього купа: бензин і БК, вода і дрони.
Ми навіть не вітаємося з тими, що прибули... Треба чути небо і мінятися миттєво. Умовно ми завжли вважаємо, що мскалі спостерігають наше вивантаження. Наш шанс - швидкість відходу, щоб арта не встигла навестися, а фпв долетіти.
Ті, хто прибули, зітхають з полегшенням, бо у них вже поряд укриття і не заздрять тим, хто тікає. Бо у тих 40 хвилин лотереї.
І головне тут порядок, крок за кроком. У кожного своє місце в авто. Русіку сьогодні їхати в багажнику...Ми його, оператора ПТРК, взяли з собою, щоб навчити споряджати вибухівку на дрон... Русік "прозрів", побачивши в живу нашу роботу по ворожих автівках...."Навіщо я це побачив!!! Мені тепер лячно "кататися", у нас же шансів немає, якщо ФПВ нас помітить..."
Руслану професійно розповідаю, що фпв з тепловізором далеко, не бачить, ми маємо всі шанси виїхати. Хоча я цього не знаю. Але треба ж вірити в усе хороше.
Взагалі, хто не воює, не знає, що у всіх позитивних відео з фпв по ураженню ворога є й інша сторона - вороже ураження наших авто. І треба сказати, ворога в небі куди більше, ніж нас. Особливо потерпають оператори мавіків, яким треба працювати близько до нуля, постійно давати стріми, і часто мінятися, бо мізки не виносять 24 на 7 бути в повітрі.
Пару хвилин і ми відчалюємо... Ми, як сліпі, навколо нас повна темрява, щось, але майже нічого, бачить лише водій в приладі нічного бачення.
Мені пощастило: головний мій драйвер в цивільному житті полюбляв, як полювання, так і втікати по нічному лісу від єгерів... І ці його навички нас рятують третій рік війни....
Він щойно провів авто по новому маршруту, не заблукавши. При чому навігатор не допомагав. Джіпіес мскалі заглушили...
Але тепер нам ще раз в зворотньому напрямку пройти незнайомий маршрут...
Це жах! І це мій жах, бо моя відповідальність, тепер я штурман.
Треба нам повернути в останній поворот перед замінованим перехрестям. Це до біса важко, бо ми нічого не бачимо. Антон відраховує про себе секунди і повертає. " Я засік, коли спускався, 40 секунд", - пояснює він мені...
"Якщо повернули завчасно, то нічого, - кажу я, згадуючи карту, яку вивчила напам'ять. - Значить, упремося в т-образне перехрестя. Не спіши, краще повільно, не заблукати".
Наші долі в очах Антона. Навколо нас темінь і... чіпси. Так, "чіпси" приходять мені на думку, коли під колесами хрустить битий шифер і скло...
Антон гальмує: таки т-образне перехрестя, таки повернули завчасно. Зате знайшлися. Нормально, ще трохи незнайомої дороги. Хоч би у вирву не впасти... О, кінець села, знайомий орієнтир, поворот, ще поворот, десь тут ще один, останній. Але, тільки би його не проїхати, бо знов потрапимо на перехрестя зі спаленим танком, що заміноване. Повернули... Не туди? Сумнівається Антон. "Врубай фари", - кажу. Врубив. Таки туди, ура, погнали...
Не було би туману, ніколи би тут фари не включили, а зараз можна вже ризикнути. Фари висвітили на перехресті підбитий пікап.
"Новенький" для мене. "Вчора його бачив", - каже Антон. І одна думка: добре, що то не ми. На війні стаєш егоїстом: вся планета крутиться лише навколо твого взводу і ще хіба що на орбіті присутні знайомі суміжники. Ніхто з них не жалівся, що їх підбили. І знову зітхаєш з полегшенням...
Ще 25 хвилин через поля, де в ясний день і ніч полюють крила, а зараз в туман, дорога безпечна і ми зустрічаємося з нашою машиною підтримки. На всяк випадок для евакуації на стрьомі чергує друге наше авто...
Ми радіємо, як діти. Я розхвалюю нашого драйвера, його почуття напрямку, яке дозволило нам виїхати, а він дістає з багажника зайчика. "Вполював для тебе..., як їхали до вас".
Знає Антон, що я люблю жорстке м'ясо.
Зайчика ми з'їли. Не пропав.
Таки, мисливці ми. І хочемо бути мисливцями, а не дичиною...
От лише не довподоби мені наша роль дичини, під час виїздів та заїздів.
При чому далі буде гірше. "Вікна" закриваються. Нічних дронів у ворога дуже багато. На нас зараз навчають дрони зі штучним інтелектом. Ось на фото такий дрон, який бив по нас, але не розірвався, у нього комп на спинці, і дорога тепловізійна камера.
Такий дрон сам буде шукати авто чи людину по тепловій плямі і особливостях руху... Тому найкращий захист активний, а не пасивний.
Може, хтось підкаже способи активного захисту? Я вже думала - може, двома авто заїзджати? І на другому розмістити стрільця на дрони. Хтось таке пробував? Може, порадите технологію... Як побачити дрон вночі, тепловізор чи пнб? Автоматичний дробовик у нас вже є...
Чекаю, хто поділиться технологією, а сама ділюся технологією грейдера...
Поділитися текстом в мережах:
Репости вітаються !
>>> Підписуйтесь на нашу Фейсбук-сторінку >>> Читайте нас в Instagram >>> Підбірка новин сайту в GoogleNews >>> Статті з газети Фермер Придніпров'я
Новини ОТГ